з листом до кошового отамана Івана Сірка, запрошуючи запорожців підтримати його акцію. Однак Іван Сірко, який багато років боровся проти нападів турків і татар, намовам не піддався, листа відправив гетьману Івану Самойловичу й готувався до оборони Запорожжя.
Гетьман Іван Самойлович в російсько-турецькій війні (1677 — 1681) виявив розпорядливість і військові здібності козацького полководця. Він вжив заходів для зміцнення фортеці в Чигирині, проти якого замислювався похід турецьких і татарських орд: відправив туди чотири з половиною тисячі виборних козаків Ніжинського, Стародубського, Київського, Чернігівського і Прилуцького полків, а також постачав туди зброю, боєприпаси, артилерію, продовольство. До Чигирина прибуло кілька тисяч російських стрільців під командуванням генерал-майора Афанасія Тауерніхта. Козаки укріпили нижнє місто, а стрільці — верхнє. Зміцнювалась також оборона Києва, що його ворог мав намір захопити услід за Чигирином. Усі правобережні й лівобережні козацькі полки приведено до бонової готовності.
На Правобережну Україну вторглось 60-тисячне військо турків і татар під командуванням Ібрагім-паші, який запевнив султана, що він візьме Чигирин і Київ. Разом з ворожим військом прибув і Юрій Хмельницький, але він ще не зібрав навколо себе скільки-небудь значних сил. Протягом 3 — 27 серпня 1677 року турки й татари тримали в облозі Чигирин, нещадно обстрілювали його з гармат, вдавалися до приступів і підкопів під фортечні мури. Але мужні захисники міста героїчно оборонялися й завдавали ворогові відчутних втрат. На допомогу їм поспішало російське військо під командуванням Ромодановського і козацьке — на чолі з гетьманом Самойловичем. Дізнавшись про їх переправу через Дніпро, турки і татари зняли облогу Чигирина й спішно відступили. 29 серпня воєвода і гетьман прибули до Чигирина й знайшли його фортецю значно пошкодженою, а місто частково зруйнованим і подекуди спаленим. Залишивши гарнізон у Чигирині, вони відвели свої війська на лівий берег Дніпра.
За невдачу під Чигирином турецький полководець Ібрагім-паша заплатив життям: султан наказав відрубати йому голову.
Перший Чигиринський похід не дав успіху Туреччині, але султан уперто вимагав від своїх підлеглих воєначальників-пашів будь-що завоювати це місто, що заважало як кістка в горлі. Головнокомандуючим військами він призначив Каплан-пашу, якому доручив готувати новий похід на Україну. Таке ж повеління отримав і кримський хан Мурад-Гірей. Навіть сам султан мав намір іти в похід з своїми мусульманами.
Загроза нового нашестя турків і татар стала цілком реальною. Гетьман Іван Самойлович наполіг на тому, щоб відбудувати фортецю в Чигирині й зміцнити його гарнізон, і заявив царському послу: "У нас в народі кажуть: за ким Чигирин, за тим і Київ...". Він послав у Москву військового канцеляриста Василя Кочубея боронити Чигирин від руйнування. Зрештою царський уряд підтримав Івана Самойловича, зваживши на його розумні й рішучі пропозиції.
Для збільшення коштів на утримання охотницького (найманого) козацького війська в Україні генеральна і полкова старшина постановила ввести оренди (віддачу на відкуп) на продаж вина, дьогтю і тютюну у визначений термін — один рік. Гетьман представив цю постанову в Москву, і царський уряд її затвердив. Ці оренди далися взнаки: козаки й посполиті висловлювали невдоволення відкупами, що непомірне підвищували ціни на широко вживані українцями товари.
Підготовкою Чигирина до оборони керували воєвода Іван Іванович Ржевський та інженер — генерал Патрик Гордон, які прибули туди в кінці квітня 1678 року. Під їхнім командуванням було 5520 стрільців, які займалися у верхньому місті спорудженням бастіонів, равелінів, валів, шанців та інших укріплень. Гетьман Іван Самойлович відрядив у нижнє місто 6163 козаки Гадяцького, Ніжинського і Лубенського полків, над якими поставив начальником наказного гетьмана Павла Животовського, одного з талановитих і хоробрих старшин. Завдяки старанням Самойловича до Чигирина завезено 81 гармату, 3600 ядер, 500 бомб, 1200 ручних гранат, багато пороху і куль, 20 тисяч четвертей хліба, інших продуктів харчування гарнізону.
Для відсічі ворожих сил навесні 1678 року прибула на Лівобережну Україну сімдесятитисячна російська армія під командуванням Григорія Ромодановського. Козацькі сили, очолювані гетьманом Іваном Самойловичем, складали п'ятдесят тисяч чоловік. Поблизу полтавської Лохвиці в урочищі Артополоті над Сулою це величезне військо об'єдналося у червні 1678 року й вирушило в похід до Дніпра.
В середині червня 1678 року турецька армія під командуванням великого візира Асан-Мустафи-паші переправилася через Дунай і попрямувала до Чорного лісу, де до неї приєдналися кримські татари на чолі з ханом Мурад-Гіреєм. Об'єднані сили налічували близько двохсот тисяч воїнів і мали понад двісті гармат, великі запаси пороху, ядер, бомб... Турки знову везли з собою гетьмана-князя Юрія Хмельницького.
Турецькі й татарські орди чорною хмарою обступили славний Чигирин, гарнізон якого складався з дванадцяти тисяч російських стрільців і українських козаків. З 8 липня по 12 серпня тривала облога фортеці: вороги щоденно штурмували її, влаштовували мінні підкопи, наближалися до мурів земляними шанцями і траншеями, безперервно обстрілювали місто з сотень гармат. День і ніч у фортеці палали пожежі, які нищили будівлі й дерев'яні укріплення. Там було справжнє пекло. Стрільці й козаки стояли твердо й непохитно. Втрати нападників і захисників були неймовірними. В бою загинув воєвода Іван Ржевський і на його місце став інженер — генерал Патрик Гордон. Фортеця благала допомоги від головних сил російської і козацької армії.
Тим часом об'єднана 120-тисячна армія Ромодановського та Самойловича 10 липня 1678 року перейшла Дніпро й розгорнулася в бойовий порядок, спорудила укріплений табір на Бужинському полі. Туди з-під Чигирина великий візир Асан-Мустафа-паша привів головні турецькі сили, а кримський хан