Підготовка до нового походу запорожців проти кримських татар розпочалася заздалегідь. На черговій раді козаки зупинилися на кандидатурі досвідченого Івана Сулими і вручили йому гетьманську булаву. Лист на ім'я литовського князя Христофора Радзивілла від 29 грудня 1628 року підписаний уже "запорозьким гетманом" Іваном Сулимою. В ньому містилося прохання допомогти козацьким послам Захарію Остелецькому, Григорію Малькевичу і Кузьмі Капусті заручитися підтримкою короля на сеймі. Це свідчило про обрання гетьмана на Січі всупереч Куруківській угоді 1625 року, де зазначалося, що старшого над Військом Запорозьким мали "надавати" власті. За донесенням до Варшави урядового комісара Стефана Хмелецького у травні 1629 року на Січі зібралося нереєстрових козаків майже сорок тисяч. Більшість із них наполягала на експедиції до Криму. Втрутившись у міжусобну боротьбу кримських ханів, можна було б надовго ослабити сили ординців, що позначилося б на безпеці України. В одному з листів Сигізмунду III із Січі ця мета ставилася недвозначно: роз'єднати татар, "а з цього кожний неприятель, безумовно, слабне... і хоч з нерівними силами... відважилися ми на них іти, сподіваючись якогось порятунку під теперішній наш недостаток". Водночас уряд Речі Посполитої. незважаючи на козацькі походи, які могли призвести до ускладнення польсько-турецьких відносин, був зацікавлений відвернути увагу запорожців від справ на волостях.

18 травня 1629 року на Січі відбулася чергова козацька рада. З розповідей сучасника "старший Війська Запорозького віддавав булаву, але його наново обрано старшим у сей похід". Прізвища старшого в документі не названо, але є припущення, що це був Іван Сулима, оскільки свідчень про усунення його від гетьманства не зафіксовано. В той же час у реляціях навіть про незначні зміни серед козацьких старшин обов'язково повідомлялося. Таким чином, від мову Сулими на раді можна пояснити його знанням справи, реальної розстановки сил, адже воювати передбачалося проти кримського хана, за спиною якого стояв турецький султан. Проте підкоряючись козацьким звичаям, гетьман очолив запорожців і вже наприкінці травня перші чайки, на яких було близько восьмисот чоловік відправилися від січових причалів. Важко сказати про якусь узгодженість дій в даному випадку, але майже одночасно з Дону виступили на кримське узбережжя донські козаки, завдаючи нищівних ударів по турецьких укріпленнях, зокрема Керчі й Карасі.

Основна маса запорожців виступила пішим порядком у напрямку до татарської фортеці Аслангорода. Проте після переправи через Дніпро серед старшин виникли розбіжності щодо подальшого маршруту. Іван Сулима пропонував іти понад річкою, але більшість ратувала за коротший шлях через степ. Нарешті під Перекопом незгоди серед козацького керівництва загострилися, тому було скликано раду. Новими гетьманами від перебуваючих на державній службі й нереєстрових обрали відповідно Григорія Чорного і Тараса Федоровича. Останні під час битви з татарами не зуміли скоординувати спільних дій, що зрештою призвело до поразки.

Повернувшись на Січ, де гетьманом нереєстрових був обраний Левко Іванович, Іван Сулима продовжував брати участь у морських експедиціях. В наступні роки запорожці не раз скурювали мушкетним димом цареградські стіни, штурмували Кидію, Варну, Ізмаїл, інші турецькі фортеці на Чорноморському узбережжі. Значну кількість походів очолював Іван Сулима, що знайшло відображення в тогочасних джерелах. Зокрема, в листі знаменитого кошового отамана Івана Сірка до кримського хана зазначалося:

"Року зась 1633 Сулима, гетман войска низового Запорожского, в моноксилах от Сечи по Днепру, потом по Черном мору через весь Босфор Киммерийский в Местицкое заплынувши озеро, достал был прекрепкого турецкого в Азии града Азова". Із доповіді в Посольський приказ донського отамана Богдана Конинського відомо, що в серпні наступного року запорожці приходили під Азов на тридцяти чайках з артилерією. Детальніше про цей похід розповідав у Севську нереєстровий козак Лаврін Лєпляєв: "Козачей гетман Сулим з запороскими казаками ходил из Запорог на море под турсково городы й к Озову приступал, а ис походу пришед зимовал на Дону". Про поширеність такого явища яскраво свідчить донесення донського козака Василя Угрюмова царицинському воєводі Льву Волконському: "У нас де, у донских козаков з запороскими и черкасы приговор учинен таков: как приходу откуда чаять каких донских людей многих на Дону или в Запороги и запороским черкасом на Дону нам казаком помогать, а нам донским казаком помогать запороским черкасом". Отже, протягом першої половини 30-х років Іван Сулима був од6нією з найпомітніших постатей на Запорожжі. Його походи проти турецько-татарських завойовників оспівані у відомій українській народній пісні:

От і вийшли запорожці, хоч тисяча й двісті,
Де багацько да за ними зведеться користі.
Попереду пан Сулима, отаман кошовий,
Чого ж жаху завдавати, як він чорнобровий.

Водночас, ім'я гетьмана Івана Сулими більш відоме в народі завдяки його виступу в 1635 році проти утвердження польського панування на Україні. Повідомлення про цю неординарну подію швидко поширилося не лише в Речі Посполитій, але й у країнах Західної Європи. Зокрема, паризька "La gazett" вмістила цілу статтю про подвиг запорозького лицаря. І це не випадково, адже в Європі точилася Тридцятирічна війна і представники обох ворогуючих блоків намагалися залучити на свій бік українське козацтво. Так, шведський король Густав-Адольф з цією метою неодноразово надсилав своїх послів на Запорожжя. Польсько-шляхетський уряд протягом 1632 — 1634 рр. вів бойові дії проти московських армій в значній мірі силами козаків. Припинення агресії на східних рубежах зумовлювалося зростаючою загрозою для Речі Посполитої з боку Османської імперії.