Навесні 1634 року шляхетський уряд уклав з Туреччиною угоду, яка передбачала також приборкання запорожців. Цьому сприяли й інші вагомі причини. До Варшави надходили тривожні звістки про зростання антифеодальних виступів на Україні, втечі на Запорожжя великої кількості селян та міщан. Коронний гетьман Станіслав Конєцпольський запропонував Владиславу IV проект закону про попередження масових народних рухів, який у лютому наступного року ліг в основу сеймової постанови "Про припинення козацького свавілля".

Порівняно з Переяславською угодою 1630 року кількість реєстрових козаків зменшувалася на дві тисячі. Один з полків зобов'язаний був постійно перебувати на Січі, аби запобігти скликанню козацьких рад. Важлива роль при цьому відводилася королівському комісару Адаму Киселю. У відносинах з козаками він рекомендував старшині давати подарунки, заможних козаків ублажати ласкою, а "бунтівників" лякати смертною карою. Старости одержали наказ не допускати підготовки човнів, провізії та зброї, вві обхідних для спорядження козаків у морські походи. Сполучення між Запорожжям і волостями вирішено було взяти під контроль, побудувавши "між житлами українських і низових запорозьких козаків на річці Дніпрі в урочищі Кодаку фортецю". Сейм схвалив рішення про забезпечення Кодацького замку військовим спорядженням, асигнувавши на всі витрати 100 тисяч польських злотих. За визначенням варшавських урядовців фортеця мала як "норовистого коня самовільників на міцному муштуку утримувати".

Цікаво, що ідея зведення аналогічного замку над Дніпром не була новою. Ще в універсалі від 15 липня 1590 року містився королівський наказ збудувати "замок з дерева" в Кременчуцькому урочищі. Проте, з невідомих причин план не був реалізований.

Спорудження Кодацької фортеці уряд Речі Посполитої доручив досвідченому французькому інженеру Гійому Левассеру де Боплану. Місце для замку останній обрав на правому високому березі Дніпра, де річка, повертаючись на південний захід, значно звужується. Це дозволяло вести спостереження і за протилежним берегом, гирлом ріки Самари, що особливо хвилювало коронного гетьмана Конєцпольського. Там у, навколишніх лісах будувалися козацькі чайки, на яких сміливці вирушали в морські походи.

За словами сучасника вже через кілька тижнів після постанови сейму зводити фортецю були відіслані до Кодацького порогу будівельники — робітні люди та військовий загін для їх охорони. На будівництво, яке тривало з березня по липень із панських маєтків зігнали тисячі селян. Коронний гетьман особисто був присутній при закладці замку, а надалі здійснював суворий контроль за роботами.

Кодацький замок являв собою чотирикутник з виступаючими бастіонами так званої старонідерландської системи. В окружності він досягав близько 1800 м. З півдня і сходу підхід до фортеці захищався скелями, які спускалися до Дніпра, з півночі — глибоким яром, а із заходу з боку степу — ровами і високими валами. Єдиним шляхом до Кодака були ворота, з'єднані з навколишнім світом підйомним мостом. Всередині замку знаходилися землянки Для залоги, погреби, де зберігалися боєприпаси і продовольство. Чотири бастіони, оснащені важкими гарматами, домінували над навколишніми просторами.

Комендантом фортеці уряд Речі Посполитої призначив французького полковника Жана Маріона, а комісаром — шляхтича Пшияловського. Дві сотні німецьких найманців складали залогу замку. Піхота несла службу на валах, а кінні роз'їзди патрулювали околиці, затримували всіх, хто йшов на Запорожжя чи повертався на волості. У місцевостях, які прилягали до фортеці, комендант заборонив навіть полювання та рибальство. Порушників жовніри заарештовували і примушували працювати на тяжких земляних роботах.

В українській народній думі розповідається:

Не схотіли пани-ляхи
Попустити й трохи,
Щоб їздили в Січ бурлаки
Та й через пороги, —
Спорудили над Кодаком
Город-кріпосницю
Ще й послали в Кодак військо
Чужу-чужаницю.
Іде бурлак чи комишник
Порогом-водою,
Його лове чуже військо
Й оддає в неволю.
Зажурились запорожці,
Що нема їм волі
Ні на Дніпрі,
Ні на Росі,
Ні в чистому полі.

Безумовно, волелюбні запорожці не могли довго зносити таких утисків, тому новому форпосту польсько-шляхетського уряду на Подніпров'ї не судилося проіснувати й місяця. Про зруйнування Кодацького замку знаходимо суперечливі відомості у тогочасних джерелах. Його будівничий інженер Боплан зафіксував: "Сулима, отаман частини повсталих козаків, повертаючись з моря і побачивши, що замок заважає йому повернутися додому, зненацька захопив його... і повернувся з козаками на Запорожжя". Дещо інші дані знаходимо в доповіді московського купця Якима Печенєва, який восени 1635 року прибув з України до Путивля: "Запорожские казаки, атаман Сулим поимал и выжег на Днепре городки, которые були поставлены вновь для проходу в Запороги запорожских черкас и литовских людей, и немец в тех городках побили и наряд поимали и пошли в Запороги". Отже, в обох випадках ідеться про успішне здобуття козаками фортеці, яка заважала вільному сполученню між Запорожжям і волостями. Зведена вище порогів, вона не становила перепони для повернення Дніпром з моря на Січ. Проте, у виключних випадках, коли турки зосереджували в гирлі Славути великі сили, запорожці добиралися додому обхідним шляхом по річках Дону і Міусу. З верхів'їв останньої чайки перетягувалися до ріки Самари, що могло трапитися й цього разу. Після такого тривалого і виснажливого рейду потрібна була ретельна підготовка для здійснення приступу укріпленого замку.

Втіленню в життя планів запорожців сприяла політична ситуація в Речі Посполитій. Влітку 1635 року основна частина коронного війська перебувала в Прибалтиці у зв'язку із загрозою агресії від Швеції. Там же знаходився і півторатисячний загін реєстрових на чолі з Костянтином Вовком. Про все