Реферат на тему:

“Йосип Тереля. Роль в історії України”

«…А мисль… січе хребет покорі».
(Йосип Тереля)

За кордоном його називають українським феноменом — художник, поет, публіцист, науковець, візіоніст, активний церковний та громадський діяч. У 16 років вступив до ОУН. Був засновником Ініціативної групи захисту прав віруючих і церков України, редактором ілегальної «Хроніки Католицької Церкви в Україні», автором численних статей, звернень, листів, протестів та петицій, публікованих у «самвидаві» та на Заході.

За це Йосип Тереля 23 роки свого життя провів у радянських в’язницях, концтаборах, психіатричних лікарнях та на засланні.

У 1987 році видворений із країни та позбавлений радянського громадянства. Політичний притулок надала йому Канада, де він розгорнув активну діяльність на розвал Радянського Союзу та легалізацію Української Греко-католицької Церкви.

Він побував на всіх континентах — у 120 країнах світу, зустрічався з найвизначнішими людьми планети. В Україні він і досі не реабілітований.

Йосип Тереля народився 27 жовтня 1943 року в Клечині на Закарпатті. Рід Терелів походить із древ—нього княжого роду, сягаючи коренями у ХІІІ століття. Є герб цього роду. Бабуся Єва, яка виховувала немовля—Йосипа, переписала його на своє прізвище.

Йосип Тереля з Папою Римським Іваном Павлом ІІ

…Складною була політична ситуація в Карпатській Україні: гітлеризм, сталінізм, мадярщина, УПА, яка воювала проти мадяр, німців і росіян одночасно, а після закінчення Другої світової війни — проти комуністичних агресорів, — аж до 1956 року, зокрема проти російської окупації. Арешти та суди, репресії, масові розстріли, депортації мільйонів українців у Сибір, Урал та Комі, в Казахстан, насильницька ліквідація в 1949 році Української Греко—католицької Церкви, яка пішла у катакомби… Ось у яких тяжких умовах довелося жити і виховуватися Йосипу Терелі!.. На його очах творилася трагічна історія України.

Навіть у родині Й. Терелі панували різні погляди. Батько — особливий уповноважений ЦК КПУ по боротьбі з націоналізмом (це потім російські комуністи захитають його віру в комунізм), мати — на той час вчилася у Вищій партійній школі при ЦК КПУ в Києві — «ходить у панах».

Бабуся не любить свою дочку, «бо пішла на службу до вавилонців» (ніколи бабуся не вживала слово росіяни, а тільки «вавилонці», або «сатанинці»).

У народних школах Карпатської України багато вчителів були із священиків. Тих, які не хотіли відмовитися від віри в Бога, — замінили комуністами. Щоб відбити молодь від церкви, «окупаційна адміністрація» влаштовувала їм різні забави.

Крім того, заборонялися різні релігійні конфесії, нацьковували одних проти других; душили церкву, арештовували єпископат, агітували переходити в «черево» РПЦ. «Перед словом РПЦ» — згадує Й. Тереля, — стояло — «матері…», тобто «матері РПЦ. На що о. Іван Сатмарі заявив, що готовий відразу їхати в тюрму». Священиків знищували, церкви, монастирі передавали росіянам або закривали. Католиків силували перейти також у «черево» РПЦ.

А процеси над «ворогами» народу…

І все це відбувалося на очах дитини, згодом — підлітка, формувало його світогляд.

…Тим часом у 1949 році Й. Тереля йде до першого класу. 1951 рік був переломним для восьмирічної дитини. Саме тоді він познайомився із хлопцями «з лісу» та почав допомагати їм. Потрібні ліки — взяв у матері для пораненого, зброю — із батькового тайничка. Все це принесли з братом «хлопцям» до лісу. І, щоб менше було підозр, ходили до них по черзі.

У 1959 році хлопець закінчує школу і вступає в училище, де здобув професію столяра—червонодеревця. Направили до Києва.

Уявімо: юнак потрапляє із вогню, як кажуть, — та в полум’я…

Шістдесяті роки — Рух шістдесятництва… Час — для таких, як він. Адже вихований у релігійно—національному дусі: шкільною мрією для Й. Терелі була Національна незалежна держава. І до неї він прямує все своє свідоме життя.

…Перший раз арештований за незаконне зберігання зброї та літератури. В 1963 році 4 лютого тікає з тюрми. Невдовзі його схопили і знову засудили. В 1965 р. юнак тікає з концтабору Піщанки.

Але поневірянням і мордуванням Й. Терелі, його Голгофі ще не видно кінця і краю… Перечитуючи лише «Тюремний щоденник» (Од. 1, с. 2, Володимир, 1969, к. р.), вірші Й. Терелі — багато з них із присвятою І. Світличному, В. Симоненку, А. Горській, В. Стусу, о. Августину Волошину, «Олені, дітям»… (Олена Антонів із «Жайворонка» — дружина Терелі), — дізнаєшся про «ту» оголену «правду» — цинічну, жахливу. 29 листопада він (Тереля) зазначає у щоденнику: «Викликав на «бєсєду» ст. лейт. Ніколай Обрубов, а ми кажемо: «Коля Обрубай, його кличка Маруся». Гнилий і підступний, і страшенно йому хочеться «вербанути» когось із націоналістів… Ото було б слави! Мені хочеться йому зробити «приємну» прикрість, так, щоб надовго пам’яталося!!!».

Але, незважаючи на жахливі умови — надзвичайний холод у камері, недоїдання, підступ, брехня… — Тереля знаходить час для молитви, не втрачає почуття гумору, читає, філософствує (у щоденниках): «Я тільки тепер усвідомлюю, якої шкоди приніс мій арешт не тільки мені, а й українській справі. Сідати до тюрми потрібно тоді, коли це вигідно для нації!». Або: «Чому поважна частина українців релігійно так прив’язується до московського православія?..» тощо. Є над чим подумати і нашим так званим канонічним віруючим, що прикипіли до московської церкви в Україні. Коли ж нам Бог пошле розуму?.. Дай, Боже!..

Запроторити Й. Терелю до «психушки» «опікунам» із КҐБ на цей раз не вдалося. Лікарі тільки потішилися його гумором. А головний лікар