На кожному борті чайки було по 10-15 весел. При сприятливому вітрі використовувалося вітрило із складною щоглою. Чайки були відкритими човнами без палуби, з лавами, які зміцнювали водночас всю конструкцію. Екіпаж, який будував човна сам собі, знав його досконало. Це дуже допомагало під час морського походу. Крім того, безпосередня участь у спорудженні згодом полегшувала і ремонт та лагодження при пошкодженні.

Кожен козак, вирушаючи у морський похід, брав з собою 2 рушниці або пістолі, 3 кілограми пороху, свинець та шаблю. Чайка могла мати до 6 малих гармат-фальконетів з повним боєкомплектом.

Служба на чайіц була важкою, вимагала від екіпажу великого психічного та фізичного напруження. Тому перед походом здійснювався суворий відбір: козаків, неспроможних витримати службу, у поход не брали.

Великим тактичним мистецтвом було виведення флотилії чайок з Дніпра в море побіч турецької фортеці Очакова, яка стояла в гирлі цієї ріки. Чайки йшли в строю одна за одною. А попереду пливли великі дуби з гілками або балки, обковані залізом, що проривали ланцюги, якими було перегороджено гирло Дніпра.

Морська боєздатність чайок давала змогу козакам вести бойові дії на великій відстані від Дніпра. За 36-40 годин (за даними, наведеними О. Апанович) козацькі чайки досягали Анатолії. В морі козаки завжди першими помічали великі турецькі галери, осільки їхні чайки піднімалися над водою десь на один метр, до того ж посувалася чайка дуже тихо. Козацькі моряки спускали щогли, з'ясовували напрямок вітру і ставали так, щоб під вечір сонце у них було з тилу. За годину перед заходом сонця починали веслувати ближче до галер, не випускаючи їх з очей та чекаючи півночі. Вони енергійно веслували до ворожих суден за гаслом з отаманської чайки.

Зненацька брали на абордаж. Блискавично заповнюючи галери, захоплювали їх. Нерідко закінчували атаку рукопашним боєм. Флотилії чайок, в основному, ухилялися від боротьби з військовими кораблями. Вони, здебільшого, атакували торгові суда, щоб визволити галерних невільників і взяти товари. Здобич переправляли на Запорожжя.

Повернемося до історії морських походів під керівництвом Сагайдачного. Того ж 1613 року Сагайдачний напав на татар, які під час його відсутності вторглися в запорозькі землі, і здобув над ними блискучу перемогу на березі лівої притоки Дніпра – Самари.

Напровесні 1614 року Сагайдачний з козаками знову виплив у Чорне море. Але на цей раз "низовим лицарям" не пощастило: здійнялася жорстока буря і розметала їхні чайки у різні боки, причому частину козаків поглинули хвилі, інших викинули на берег, де їх виловили та перебили турки.

Та ця невдача не налякала козаків та їх поводиря. Того ж 1614 року Сагайдачний з 2 000 козаків знову виплив у море. Дорогу січовикам на цей раз показували так звані потурнаки (тобто українські бранці, які несамохіть прийняли мусульманську віру, під страхом смерті служили туркам, потім утекли з полону і повернулися на Україну та Запоріжжя). Вони чудово знали всі входи в турецькі прибережні міста.

Козакам запропонували кермувати їх флотилією. Запорожці погодилися. Випливли у відкрите море у напрямку Малої Азії і несподівано пристали до багатої та добре укріпленої гавані Сінопу. Зруйнували там фортецю, вирізали гарнізон, захопили арсенал. Спалили декілька мечетей, приватних будинків і розташованих у гавані суден. Винищили багато жителів. Визволили усіх невільників-християн і, завдавши туркам чималих збитків (загалом на 40 мільйонів злотих), спішно подалися у море.

Звістка про взяття козаками Сінопу справила на турків приголомшуюче враження. Султан відразу ж відправив у море румелійського беглербека (намісника) Ахмет-пашу і наказав йому перестріти козаків і винищити їх до одного. А для попередження майбутніх козацьких походів на Чорне море – збудувати кілька фортець при впадінні Дніпра в Чорне море. Про що і повідомив (того ж 1614 року) польського короля Сигізмунда III, порадивши вжити подібних заходів проти козаків.

Тим часом козаки, не підозрбчи, що очикує їх на зворотньому шляху, поверталися морем назад до Січі. Угледівши загрозу, вирішили пробитися крізь турецькі галери й сандали, піти вгору по Дніпру. Тільки-но вони наблизилися до "Переправи воїнів", як на них з усібіч посипалися кулі, ядра і стріли. Запорожці, аніскільки не втрачаючи мужності, протиставили яничарським шаблям і татарським стрілам власну зброю і рушили далі. Проте цього разу перевага була на боці їхніх супротивників. оступаючись ним в силі та бойовому спорядженні, козаки врешті-решт не витримали натиску і зазнали поразки. Частина з них була вбита, частина потоплена, і лише незначна кількість прорвалась уперед і подалась до Черкас та Канева.

Та попри це напровесні 1615 року гетьман Сагайдачний з козаками знову виплив у Чорне море на 80 чайках. Досяг Константинополя (Стамбула) і підпалив біля нього дві пристані – Мізевну та Архіокі. Спустошив околиці міста і переполохавши мешканців, залишив султанську столицю. І, переслідуваний турецьким флотом, опинився в гирлі Дунаю. Тут між козаками та турками відбувся жорстокий бій, в якому отоманці зазнали нищівної поразки. Вони втратили всі свої суда, частина яких була потоплена, інші – захоплені козаками. Сам начальник турецького флоту, поранений, потрапив у полон