справу так розумно, що Лєшко був змушений передати молодшому Романовичу Белзьке удільне князівство. Будучи найближчим до родини Романа боярином, Мирослав виконував і роль радника й фактичного правителя при малому Василькові. Саме йому Анна доручила правити з восьмирічним Васильком у Белзі.
Мирослав брав участь у тій довгій боротьбі, яку вів Данило за Галич. Він завжди був поруч з князем — і в бою, і в поході, і в обложених ворогом фортецях. Супроводжував обох молодих князів і в урочистих подіях. Коли Василька запросили на весілля до Суздаля, з ним поїхав Мирослав. Літописець постійно підкреслює особливе становище Мирослава при родині Романовичів. Ось чому ми вважаємо найприроднішим, що Анна була родичкою, може навіть сестрою того волинського боярина.
Як мовилось, близько 1219 р., коли Данило виріс і не потребував вже материнської опіки, Анна пішла до монастиря. Не знати скільки ще вона прожила. Відомо лише, що довго. Принаймні 1254 р. вона брала участь у державній раді, скликаній старшим сином. Тоді римський папа запропонував королівську корону Данилові. Князь у ті роки покладав надії на папу в справі організації хрестового походу проти монголо-татарських поневолювачів. Але вагався приймати корону, бо прагнув дійової допомоги від країв Заходу, а не регалій. Тоді, підкреслює літописець, мати, а також дружні йому польські князі Болеслав і Земовит переконали Данила в необхідності коронуватися. Такою була остання державна дія Романової княгині. Більше її вже не згадує Галицько-волинський літопис.