Михайло Ханенко
...Сумно було дивитися на Україну в кінці 60-х років XVII століття. Розколота на дві частини, правобережну та лівобережну, Андрусівським договором 1667 року між урядами Москви та Варшави, вона продовжувала боротьбу за утвердження своєї незалежності. Сусідні країни, Річ Посполита, Московська держава й Туреччина, були незадоволені появою на мапі Східної Європи самостійної козацької республіки, їхнє втручання у внутрішні справи України спричинювали до політичного розколу народу. Розпадалась унітарна військово-політична система, створена в попередні роки Богданом Хмельницьким. Гетьмани1 Лівобережної України Іван Брюховецький (роки правління 1663 — 1668), Дем'ян Многогрішний (1668 — 1672), Іван Самойлович (1672 — 1687) та правобережні керманичі Павло Тетеря (1663 — 1665), Петро Дорошенко (1665 — 1676) і Михайло Ханенко (1669 — 1674) намагаються всілякими засобами зберегти державні інститути молодої країни в регіонах, що знаходилися під їхньою владою. Але результат був протилежний — унаслідок запеклої боротьби між ними руйнувався державно-адміністративний устрій України. Тому діяльність цих українських правителів, зокрема Михайла Ханенка, який був типовим представником козацької верхівки того часу, не можна оцінювати однозначно.
Народився Михайло Ханенко десь біля 1620 року. Його батько, Степан, бився з турками, татарами і московитами ще на початку XVII ст. у військах славетного гетьмана Петра Сагайдачного. Під час одного з походів на турецькі фортеці Степан Ханенко потрапив у полон, однак невдовзі польський шляхтич Лукомський викупив його з неволі. Згодом козак Ханенко одружився на дочці прикордонного старости. В них народилося троє синів, один з них, Михайло, 1669 року зайняв найвищу в Україні державну посаду.
До обрання гетьманом Михайло Ханенко брав участь у боях, що їх вів Уманський полк у складі Війська Запорозького з 1648 по 1657 рік. Його неординарні військово-організаторські здібності сприяли тому, що наприкінці 50-х років він став на чолі рідного полку. Восени 1659 року Ханенко в ранзі уманського полковника був присутній на козацькій Раді, де гетьманом України обрали Юрія Хмельницького. В липні того ж року Ханенко підписує листа до полковника Івана Безпалого, в якому критикує того за промосковські погляди: "...Народившись разом з нами народом вільним і вирісши в Україні, отчизні нашій, і за неї немалий час боровшись, тепер сам добровільно в неволю піддається і на братів своїх наступає". Крім Михайла Ханенка свої підписи поставили полковники Богун, Дорошенко, Носач, Цицюра, Лизогуб, Гоголь та інші. Згодом ці визначні історичні постаті зустрічаємо "по різні боки барикад" у громадянській війні, яку розв'язали гетьман Іван Виговський та полтавський полковник Мартин Пушкар.
17 жовтня 1659 року Ханенко разом із козацькою старшиною підтримав так звані Переяславські статті. Угода між Україною і Московською державою у Переяславі (1659) перекреслювала договірні статті Богдана Хмельницького з царем Олексієм Михайловичем 1654 року — на вимогу Москви українська державність значно обмежувалася.
Маємо свідчення, що 1660 року Юрій Хмельницький призначив Ханенка наказним гетьманом, у чиї завдання входило обороняти південно-східні кордони України від наступу польських військ. І в лютому того року полковник Ханенко вже керував обороною Могилева, що на Дніпрі. Війська коронного гетьмана Речі Посполитої Стефана Потоцького після багатоденної облоги міста відступили, втративши декілька тисяч жовнірів. На козацькій Раді наказний гетьман пропонував користуватися такою тактикою — на зиму відступати в Запорожжя, а навесні для проведення військових операцій виходити до східних кордонів з Польщею.
Влітку 1660 року Уманський полк на чолі з Михайлом Ханенком брав участь у Чуднівському поході. Результат його — підписання між поляками та українцями Слободищенського трактату. Ханенко входив до спеціальної козацької делегації, яка спільно з посланцями польської сторони виробила десять пунктів, що загалом повторювали Гадяцьку угоду 1658 року, але не згадували про окреме Руське Князівство. Саме тоді полковник Ханенко став ворогом Москви — посол Сухотін повідомив царя про зраду правобережної старшини на чолі з Юрієм Хмельницьким.
Отож, у перші роки своєї політичної діяльності Ханенко притримувався західної орієнтації, яка полягала у відмові досить значної частини козацької верхівки від протекторату московського царя і була направлена на ведення переговорного процесу з урядовими колами Речі Посполитої за утвердження самостійної української республіки.
Політичний розкол серед правлячих кіл України призводить до того, що молода держава поступово втрачає ознаки своєї незалежності. Утворення в 1663 році інституту правобережного та лівобережного гетьманства породжує проблему втрати Україною однієї з головних ознак державності — територіальної цілосності. За правління Тетері полковник Ханенко деякий період знову був наказним гетьманом. Разом зі своїм полком він зводив переправу через Дніпро біля Ржищева для переходу на Лівобережну Україну військ короля Яна-Казимира і гетьмана Тетері. Правобережна старшина, а з нею і Ханенко, мріяли утвердити власне український державно-адміністративний устрій під протекторатом польського короля.
Обрання в 1665 році Петра Дорошенка "гетьманом обох сторін Дніпра" лише на деякий час загасило спалахи братовбивчої війни. Дорошенко був, мабуть, єдиним гетьманом доби Руїни, який послідовно проводив політику Богдана Хмельницького на зміцнення національної держави в етнографічних межах українських земель. Кіш Запорозької Січі не погодився з деякими аспектами політичної програми Дорошенка, насамперед, із шляхами досягнення її. І в 1668 році на Запорожжі обрано свого гетьмана Петра Суховієнка (Суховія), який при підтримці запорожців і кримських татар зробив не одну спробу скинути правобережного гетьмана. Його намір підтримав Ханенко. Після того, як під Корсунем на Генеральній Раді правобережного козацтва (березень 1669) прихильники Дорошенка звернулися за військовою допомогою
