бік почали переходити окремі козацькі полки. Так, у березні 1672 року в Корсуні вибухнув бунт проти Дорошенка, козаки прохали заступництва в Ханенка. Знову під владу свого колишнього полковника перейшов Уманський полк. Гетьман Ханенко, підтриманий Уманським, Могилівським, Тарговицьким, Брацлавським і Корсунським полками, висилав посла до Дорошенка з пропозицією прибути на річку Росаву, де мала відбутися козацька Рада. Цей крок гетьмана свідчить про те, що він намагався не лише збройним, а й мирним правовим шляхом отримати владу над Правобережною Україною. Але Дорошенко, побоюючись втратити булаву, не прибув на Раду.
Наприкінці літа 1672 року в Україну з величезним військом прийшов сам турецький султан Магомет IV. На зустріч йому під Кам'янець вирушив Дорошенко з полками, які нараховували 27 тисяч чоловік. Ханенко з 18-тисячним військом виступив з Ладижина, щоб перепинити пересування загонів свого противника і його з'єднання з армією падишаха. Під селом Четвертинівкою, що на правому березі Бугу, спалахнула битва, що завершилася поразкою козаків Ханенка. Сам гетьман з двома полками ледве встиг відійти до ладижинського замку. Сердюцькі загони Дорошенка і татарська орда тримали в облозі Ладижин чотири тижні, але не змогли його здобути і відступили. Гетьман Ханенко з прихильниками втік до Білої Церкви, з якої неодноразово посилав листи до московських воєвод з проханням надати йому військову допомогу.
Не дочекавшись підтримки з Москви, він поповнив свої загони козаками Білоцерківського полку і вирушив на з'єднання з Собєським, який на Галичині продовжував воювати з турецько-татарськими військами. Спільними силами обох гетьманів вдалося розбити великі татарські чамбули під Краснобродом, Комарним та іншими західноукраїнськими містечками. Під ударами армії турецького султана 27 липня 1672 року капітулювали оборонці Кам'янця, після чого майже всі полкові міста Правобережжя присягнули на вірність Дорошенку. Ханенко ж із родиною знайшов притулок у Короні Польській. І на деякий час його військово-політична діяльність на теренах Правобережної України припинилася.
16 жовтня 1672 року Туреччина і Річ Посполита підписали договір у Бучачі (Бучацький трактат). Четвертий пункт цього трактату проголошував: "Україна в її давніх границях уступається козакам; Біла Церква та інші фортеці мають бути їм передані з усіма гарматами й запасами...". Козаки, що були з Ханенком, могли вільно повернутися до своїх домівок, але сам Ханенко не смів робити цього. На певний час ця заборона стримувала гетьмана в його прагненні повернутися на Батьківщину — Дорошенко знову переміг, адже саме його козакам "уступалася Україна".
В кінці жовтня Ханенко вже брав участь у поході короля Михайла під Люблін, у так званій Голомбській конфедерації. Польський король використовував війська Ханенка і його самого для розправи зі своїми політичними противниками. Але й у Варшаві Ханенко не припинив самостійної дипломатичної діяльності. На початку грудня він мав розмову з московським послом Протасовим, у якій заявляв про своє бажання перейти під царську протекцію, оскільки в Польщі його недооцінювали. Проте на такі пропозиції гетьмана Москва не виявляла ніякої реакції.
Невдовзі король Михайло Вишневецький видав універсал до козацького війська Ханенка з дозволом повернутися в Україну. У квітні 1673 року Ханенко вирушив на Волинь. Джерела свідчать, що при ньому було дванадцять тисяч козаків. 23 квітня гетьман знову написав листа до царя, прохаючи підданства. Московський уряд відповів, що коли Ханенко стане єдиним гетьманом Правобережної України і з усіма козаками, які перебувають у королівському і турецькому підданстві буде проситися "під високу руку", то Москва його прохання задовольнить.
11 вересня полки Ханенка і війська Дорошенка зійшлися в бою під мурами Києва з боку Печeрського монастиря. Зазнавши поразки, Ханенко подався на Січ, де його завжди підтримували, однак цього разу запорожці невдаху вже не прийняли. Новий гетьман Лівобережної України Іван Самойлович сповістив московського правителя, що з Варшави повернулися посли від Запорозької Січі, які з дозволу короля вимагали в Ханенка повернення гетьманських клейнодів. Той же на це відповідав, що залишив їх у Димері, там, мовляв, знаходився польський полковник Ян Пиво, якого він стратив.
"Під Хотином, коли Собєський бив з козацькою допомогою турків, турчин найгірше узлився на тих козаків... трималися поляків з Ханенком і виявилися при хотинській поразці для нього найголовнішими супротивниками", — так писав Самійло Величко про Хотинську битву (листопад 1673 р.). І хоч окремі сотні, які раніше перебували під владою Ханенка, продовжували традиції Сагайдачного під стінами подільської фортеці, сам гетьман у цей час перебував далеко від Хотина — там, де вирішувалася його доля.
Політична кар'єра правобережного гетьмана наближалися до свого завершення. З півтисячею козаків Ханенко вирушив під Чигирин на допомогу українсько-московським військам Самойловича і князя Ромодановського в їхній боротьбі з полками Дорошенка. На початку березня 1674 року під Лисянкою війська, які складалися з Київського, Канівського, Лубенського, Білоцерківського полків, а також козаків Ханенка, розбили двохтисячний загін Григорія Дорошенка. Але це, як не дивно, прискорило падіння самого Ханенка. 17 березня в Переяславі відбулася Рада правобережного козацтва. "На генеральній раді нашій Ханенко клейноди військові, булаву і бунчук... з рук своїх здав" і попросив пробачення в козаків, коли кому з них зробив зле. Після цього товариство проголосило гетьманом обох берегів Дніпра Івана Самойловича. Так закінчилася гетьманська діяльність Михайла Ханенка.
Невдовзі Михайло Ханенко оселився в Козельці. Однак його ще бентежили лаври політичного діяча. Весною 1677 року він написав листа до нового короля Речі Посполитої — Яна III Собєського з пропозиціями про співробітництво. Але це