Ідеалом місіонерського напряму був “чоловік Божий”, який патетично волав, що Росія вірою своєю здивує й порятує світ. Справжня Русь – це громада. Там вона більше ніж непереможна. Призначенням Руси було залишити після себе в історії один лише вияв: громаду, слово славне, корисне для поступу, правди, закону, справедливости та свободи. У такому напрямі розумує відома праця Миколи Данилевського “Росія та Европа” (1869 р.). Назва книги була невипадковою, в ній містилися алюзії до відомого твердження Петра I, котрий назвав Росію частиною світу. Від того часу можна було почути знаменну фразу: “Росія та Европа”. Промовистою є відсутність формулювання “Росія та Англія”, “Росія та Франція” чи “Росія та Німеччина”, незважаючи на те, що упродовж століть їх пов’язували двосторонні культурні та політичні зв’язки. Окреслення “Росія та Европа” означало, що царська держава є великим, єдиним континентом і говорити про нього можна лише у контексті глобальних, “міжконтинентальних”, стосунків. Данилевський спробував визначити у своїй праці принципи російського націоналізму. Автор доводив, що Росія та російський народ найповніше виражають слов’янський культурно-історичний тип. Як доказ наводилася слов’янська селянська родинна традиція, що з’явилася у сільській спільноті.

Автор вихваляв колеґіальність рішень та приязнь, яка, як він переконував, панувала у сільській громаді, і порівнював цю картину зі сварками, якими супроводжується прийняття рішення у західних суспільствах. Йому видавалося, що покладання на правні ґарантії у суспільному житті є формою егоїзму, від якого був зовсім вільний російський селянин. Тому Росія повинна зберегти свій самоврядний характер, боронячись від чужих впливів. Вони й справді долинали до Росії, однак їм не вдалося осягнути повної влади, і надалі вона залишалася російсько-православною. Данилевський був переконаний, що Европа повернеться до “світлодайного Сходу”, до справжнього Roma aeterna. Головний потік історії пливе з небесного джерела, через Єрусалим і Царгород до Києва й Москви. Тільки з російської землі б’є джерело досконалого і справедливого суспільно-економічного устрою. [...]

Російська ідея, широко віддзеркалена у літературі, інтелектуальній публіцистиці, журналістиці, у полеміці між “почвенниками” та окциденталістами, стосувалася не лише багатьох аспектів економічного та політичного життя країни, але й релігійно-філософської проблематики. Величезний вплив на неї мала література. Це вона за часів відсутности фахової філософії (перша половина XIX століття) полегшувала пошуки відповіді на “остаточні, прокляті” питання людського буття. Філософські проблеми цілком природно увійшли до сфери літературної творчости. У літературі також містився ряд розумінь філософії історії.

ЛІТЕРАТУРА

Данилевский Н.Я. Россия и Европа. - М., 1991; Горе победителям. Политические статьи. – М., 1998.

Тойнби А.Дж. Постижение истории. - М., 1991; 2-е изд. – С.-Пб., 1996.

Сорокин П.А. Кризис нашего времени // Человек. Цивилизация. Общество. - М., 1992. 427-504 сс.

Библер В.С. О логической ответственности за понятие “Диалог культур”. Культура ХХ века и диалог культур. // На гранях логики культуры. Книга избранных очерков. – М., 1997. 207-243 сс