Микола у сім’ї Міхновським був пізньою дитиною. Старший брат Володимир у рік його народження був на передостанньому курсі Полтавської духовної семінарії і готувався вийти на самостійний життєвий шлях. Сестра була вже зовсім дорослою і вийшла заміж за Якова Совача, коли Микола ще був немовлям. Ось чому вплив старшого брата та сестри на формування особистості М.Міхновського був обмеженим. Якщо вже говорити про вплив старших у сім’ї, то це, перш за все, вплив батьків, Івана Івановича і Марфи Федорівни Міхновських, а також середнього брата Гаврила, старшого від Миколи на цілих вісім років [37, c.66].

В процесі виховання Миколи чи не найважливішу роль відіграли традиції. Його батькам, зважаючи на їх вже немолодий вік, на пам’ять часто приходили яскраві сторінки минулого, і в їхніх розмовах нерідко з великим пієтетом згадувалося ім’я покійного місцевого поміщика Миколи Андрійовича Маркевича. М.Маркевич був відомим українським істориком, етнографом, поетом, музикантом. У нього було багато друзів. Серед яких особливе місце належало Тарасові Шевченку. З ним Івану Міхновському, напевне, доводилося спілкуватися особисто в поміщицькому маєтку під час неодноразових відвідин поетам Турківки [37, c.67]. Поряд з церквою стояв поміщицький будинок, де колись відбувалося все те, про що говорили старші. Його двері були широко відчинені і для Миколиних батьків, і для самого Миколи. У цьому маєтку мешкали Микола Миколайович Маркевич і його дружина Марія Дмитрівна. Традиції тісного спілкування Маркевичів з Міхновськими, започатковані ще у 40-50-ті роки, продовжили сім’ї Миколи Миколайовича і Івана Івановича. Відносини цих сімей були теплими. Саме тому, мабуть, Микола Миколайович і Марія Дмитрівна погодилися хрестити Миколу Міхновського, а значить, кумуватися з Іваном Івановичем та Марфою Федорівною Міхновськими [37,c.67].

Такий статус відносин передбачав високу міру взаємної довіри. Напевне, з сімейних розмов, а також з розмов між Маркевичами і рідними батьками. Ще зовсім молодий Микола вперше почув і прізвище Тараса Шевченка.

Але були і інші чинники, які справили вплив на формування світоглядних засад М.Міхновського. Про свій народ, його минуле Микола чув не лише з народних переказів та пісень. В ті часи дуже популярним було домашнє читання, і довгими зимовими вечорами батьки і діти з захопленням слухали художні твори, у тому числі і про українську минувшину. Такі сімейні читання служили не лише для задоволення інтересів дорослих, а й для підготовки дітей до школи, розширення їх світогляду у молодому шкільному віці. Як правило, читалися книги Миколи Гоголя, Олекси Стороженка, Данила Мордовця та ін. популярних письменників, друковані російською та українською мовами. Після Валуєвського указу 1863 року і Емського циркуляру 1876 року українське друковане слово було заборонене. Але той, хто перед собою ставив за мету одержати книги Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Івана Нечуй-Левицького і навіть Тараса Шевченка, міг це зробити. Без сумніву, в сім’ї Міхновських були книги Тараса Шевченка, був його „Кобзар”. Магнетичний вплив творчості Тараса Григоровича Микола Міхновський відчув дуже рано і перебував у його полоні все своє життя [37, c.68].

Про початкову освіту М.Міхновського немає жодних відомостей. Очевидно, він здобув її в домашніх умовах.

Коли М.Міхновському виповнилося 9 років, батьки вирішили віддати його до Прилуцької чоловічої гімназії.

В останній чверті ХІХ століття мережа гімназій в Україні розширилася і гімназична освіта стала допустимішою, ніж раніше. Дедалі частіше гімназії відкривалися в повітових центрах. Першою в повітовій Полтавщині була лубенська гімназія, другою — прилуцька. Чоловіча гімназія у Прилуках була лише за декілька десятків кілометрів від Турівки. Саме у серпні 1882 року М.Міхновський після співбесіди був прийнятий у підготовчий клас цього закладу.

Тодішні гімназії були переднішими загальноосвітніми навчальними закладами, де мали право навчатися представники усіх станів суспільства: дворянства, духовенства, купецтва, міщанства і селянства. Такою і стала Прилуцька чоловіча гімназія, в перший клас якої М.Міхновський був зарахований після закінчення підготовчого класу влітку 1883 року [37, c.71].

Навчання Миколи припало на роки царювання Олександра ІІІ, коли внутрішню політику держави, зокрема в освітній сфері, визначав відомий реакціонер, обер-прокурор Синоду Побєдоносцов. Під пильним наглядом властей в навчальних закладах, у тому числі і прилуцькій гімназії, культивувався великоруський патріотизм, девізом якого були „самодержавіє, православіє і народність” [37, c.71]. У підручниках на всі лади вихвалялася імперська політика Росії в Україні.

80-ті роки ХІХ століття — гімназичний період життя М.Міхновського були роками, коли свого апогею досягла в Україні русифікаторська політика царизму, коли після заборон 1876 року була здійснена спроба остаточно знищити українське друковане слово, покласти кінець українській національній культурі.

Деякий час гімназист М.Міхновський передбачав під впливом старшого брата Гаврила, який закінчив прилуцьку гімназію 1876 року, а потім став свідомим українцем-патріотом. Спілкування з братом полегшувало його адаптацію до гімназичного середовища і водночас допомогло зберегти себе, не розчинитися в конформістському гімназичному оточенні [37, c.73].

Здобувши середню освіту у Прилуках, М.Міхновський 1890 року став студентом юридичного факультету київського університету. Людина енергійна і діяльна, він не міг обмежитися академічними знаннями і залишитись осторонь громадсько-політичного життя [18, c.3]. У Києві, де суспільний тонус був особливо високим, студент-першокурснику міг стати числом „Молодої громади” і включитися в культурницьку