Разом з тим, за своєю соціально-економічною суттю програма !Братства Тарасівців” — це ще значною мірою народницький документ. Пізніше в своїх згадках про діяльність у „Братстві Тарасівців” його члени твердили, що його програма передбачала есерівську перспективу у розв'язанні аграрного питання і соціал-демократичний підхід до робітничого питання.

Із діяльністю М.Міхновського пов'язана розробка ще одного документа „Братства” — „Profession de foi молодих українців”, опублікованого в 17-му томі львівського національно-демократичного часопису „Правда” 1893р.

„Profession de foi молодих українців” високо оцінював визначний внесок українофілів у національне відродження: „Українофільство показало нам і цілому світові, що існує і нидіє якийсь зневолений, зрабований народ, що зветься українцями: воно поставило нашу ідею на міцний науковий грунт”. Але наступають нові часи: „Що минуло, то не вернеться”. Доля кожної людини залежить насамперед від долі її нації. Нація, у свою чергу, може вільно розвиватися лише тоді, коли має власну державу. Ось чому завдання кожного українського патріота полягає у тому, щоб „віддати усі свої сили на те, щоб визволити свою націю з того гніту, в якому вона зараз перебуває, і дати задля користі людськості ще одну вільну духом одиницю”. Ця боротьба вимагає високої самосвідомості у всіх верствах українського народу. Але довговіковий гніт чужинців приглушив серед українців національні почуття, їх відродження є необхідною передумовою успішного розгортання боротьби за суверенні права України. Як і більшість державників, „тарасівці” шукали і знаходили обґрунтування своїх прагнень у минулому. „Наука й життя Вкраїнського народу доводять нам, що Україна була, єсть і буде завсігди окремою нацією, і як кожна нація потрібує національної волі для своєї праці й поступу”, — зазначалося в „Profession de foi молодих українців”.

Чітко вказувалось і на головну перешкоду на шляху досягнення „національної волі” — царську Росію: „... Коли Богдан прилучив до Московщини український нарід „як вільний до вільного, як рівний до рівного”, то нарід і сам Богдан зараз же зрозуміли, що се була помилка, бо „Москва не свій брат”. Як бачимо, в оцінці цієї ключової історичної події простежується вплив державницького підходу. Звідси і критика народництва („народничества”): „Воно часом ідеалізувало вкраїнський народ”.

Утворення „Братства Тарасівців” стало важливою подією в історії українського національного руху. Вперше у XIX ст. на Наддніпрянщині чітко була проголошена самостійницька перспектива розвитку України, причому цей розвиток передбачав досить глибокі соціально-економічні перетворення.

Однак повести визвольний рух на Україні під цими гаслами „тарасівцям” не вдалося. Заклики до боротьби за власну державність багатьом українофілам здавалися абсолютно нереальними, донкіхотівськими. До того ж, „Братство Тарасівців” швидко опинилося і в полі зору царської поліції, яка замах на „єдину і неділиму” сприймала як один із найтяжчих державних і злочинів. Частина „тарасівців” була заарештована, інші — вислані у села.

М.Міхновському вдалося уникнути арешту і заслання. Він відносно спокійно завершив курс на юридичному факультеті і став працювати в одній із адвокатських контор Києва. Разом з тим, він і далі активно працював в українофільських гуртках. Як і раніше, поліція пильно стежила за його діяльністю. У документах за 1896р. жандармський чиновник відзначив, що М.І.Міхновський активно працює в товаристві „Молода Україна”. Як зв’язковий цього товариства у грудні 1897 року він їздив до Львова, де, за свідченням поліції, установив „близькі взаємини з галицькими представниками українофільської партії, … де закупив значну кількість заборонених видань малоросійською мовою, у тому числі твори Драгоманова та Франка, з якими повернувся до Росії”. У поліції М.І.Міхновський був на особливому рахунку. Її агенти писали про М.Міхновського як про „крайнього за переконаннями своїми українофіла й притому з грубими і вкрай несимпатичними прийомами і формами, і напрямком безумовно антиурядовим”. 1899р. — Міхновський переїхав до Харкова і надовго пов'язав з ним свою долю. Він поринає в юридичну практику, не покидаючи громадсько-політичної діяльності.

Таким чином, на формування світогляду М.Міхновського вплинули перш за все його рідні та Кирило-Мефодіївське товариство. Початок його діяльності припадає на переломний період в історії української суспільно-політичної думки.

Р О З Д І Л ІІ

Ідеї державності у творі „Самостійна Україна”

Миколи Міхновського

В історії української державності ХХ століття сміливо можна назвати століттям українського націоналізму. Адже саме під знаком ідеології українського націоналізму майже протягом всього цього століття точилась запекла боротьба української нації за своє державне самоутвердження організації Українських Націоналістів (ОУН), що постала в 1929 році, стала символом цієї боротьби, символом безкомпромісності та жертовності.

„Здобудемо Українську Державу, або загинемо у боротьбі за неї!” — наказував Декалог українського націоналіста. І тисячі провідного та сотні тисяч рядового членства ОУН. Гинули у цій боротьбі — від ворожого пострілу, а чи й власної припасеної для такого випадку, кулі та гранати в застінках тюрем, за колючими дротами концтаборів…

Однак історія українського організованого націоналізму та його державницьких змагань не вичерпуються тільки ОУН.. Степан Ленкавський, один з найвідоміших ідеологів та провідників ОУН., що стояв біля джерел утворення, вказує, що організований український націоналізм розпочинає свою історію від „Братства Тарасівців”, що постало в 1891 році. Одним з дієвих організаторів братства був і М.Міхновський.

Тарасівці вперше на весь голос заявили про