„Самостійна Україна” — це властиво промова молодого харківського адвоката М.Міхновського, виголошена ним в лютому 1900 року перед молодіжною аудиторією на нелегальному Шевченківському святі у Полтаві та Харкові. Згадуючи про цей вечір у Харкові активний член студентської громади, а потім Революційної української партії (РУП) Мартос спростовує поширені в літературі факти, пов’язані з участю в ньому Міхновського. „Дехто у своїх спогадах пише, начебто на цій вечірці М.Міхновський виголосив сенсаційну промову, що на всіх справила величезне враження й пізніше була видрукувана. В дійсності було зовсім не так. Сильне враження справив реферат Антоновича… Міхновський був на вечірці, але весь час мовчав. Лише коли вже гості розійшлися, він почав доводити про необхідність оголосити програму для нової партії – РУП, чого не було зроблено під час вечірки” [7, c.19]. „Як завжди, говорив він підвищеним тоном, патетично, наче декламуючи … але його промови скоро стомлювали, бо здебільшого складалися з голосних фраз. Так і цим разом промова його мала досить бідненький зміст. У багатьох з присутніх виступ Міхновського залишив не надто приємне враження” [7, c.19]. Цікаво, у зв’язку з цим навести свідчення іншого учасника вечірки, організатора РУП Д.Антоновича. він засвідчує у своїх споминах, що на цих зборах М.Міхновський говорив про необхідність терористичної боротьби. Сама ж „Самостійна Україна” „ніколи як промова виголошена не була, а форму промови надали їй тому, що так Міхновському, як адвокатові легше було її вистилізувати” [7, c.19]. Необхідно зазначити, що йдеться про різні вечірки. В цьому не важко переконатися з таких матеріалів. У своїх споминах про О.Русова, уривок з яких було надруковано у 20-ту річницю української революції в календарі-альманасі „Дніпр” у Львові, Д.Антонович згадав про виступ Міхновського на вечірці у Полтаві 19 лютого 1900 року. Він зазначав, що Міхновський промовив у Полтаві на тему терористичної боротьби. Слово „бомби” так і летіло з уст бесідника… Це було на часі, і молоді слухачі слухали промову Міхновського з палаючими очима й гарячим серцем. Успіх промова мала надзвичайний [7, c.20].

Отже, на шевченківських святах М.Міхновський заявив „про необхідність збройної боротьби за права українського народу” [18, c.4]. Саме тоді на початку лютого, за ініціативою харківських студентів “було ухвалено рішення про утворення Революційної української партії” [18, c.4]. Це була перша на Наддніпрянщині політична партія. Її керівництво прихильно поставилося до проголошених у промовах Міхновського ідей і запропонувало об’єднати їх у окремій брошурі. Того ж 190 року під назвою „Самостійна Україна” промову Міхновського було опубліковано як офіційне видання РУП. Слід зазначити, що брошура „Самостійна Україна” була і першим виданням партії, котре газета „Искра” назвала „дико шовіністичною брошурою” [5, c.155].

Саме з „Самостійної України” Донцoв “пов’язав зародження політичного націоналізму в Україні” [9, c.25]. Коли в „Україні ірреденті” Ю.Бачинського ми бачимо новий клич, але стару психологію, то в „Самостійній Україні” ми бачимо новий світогляд, наскрізь націоналістичний, хоч ще й не важиться розбити шкаралупу старих гасел. Брошура виходить з поняття націй та їх боротьби як незбитих фактів історії і на них будує свої вимоги. Для політичної тактики не шукає її автор санкцій в ідеях наднаціонального характеру, лише в національному почутті і в методах боротьби тих націй, „що вже повстали проти чужого панування” [9, c.347]. Автор не забуває закликати до традицій нації, хоч відважно і мужньо проголошує, що навіть „відсутність державно історичної минувшини не може мати ніякого значення для дужої, бадьорої нації, що відчула свою силу і хоче скористатися своїм правом сильного” [9, c.348]. Брошура апелює не до „ходу подій”, лише до „ображеного почуття нації” і до „кривд цілого народу”, а в противність ідеї симбіозу проголошує, що інтерес наших господарів і цілком „протилежний нашим інтересам” [9, c.348]. Ця брошура свідомо рвала з недолугим провансальством, заявляючи, що „між молодою Україною та українофілами немає ніяких зв’язків”, а за гасло брала ексклюзивне гасло всякого дійсно революційного руху — „хто … не за нас, того проти нас” [9, c.348].

Головне завдання „Самостійної України” — визначення шляхів національного визволення України. Автор відкидає і піддає нещадний критиці методи українофілів-народників.

„Самостійна Україна” закликає до активної політичної боротьби за незалежність України. „…Українська інтелігенція стає до боротьби за свій нарід, до боротьби кривавої і безпощадної. Вона вірить у сили свої і національні і вона виповнить свій обов’язок. Вона виписує на своєму прапорі ці слова: „Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ!” Вона віддає себе на служіння цьому великому ідеалові, і доки хоч на клапті української території плануватиме чужинець, доти українська інтелігенція не покладе оружжя, доти всі покоління українців ітимуть на війну. Війна провадитиметься усіма засобами, і боротьба культурна уважатиметься так само відповідною, як і боротьба фізичного силою. Потреба боротьби випливає з факту нашого національного існування. Нехай наша історія сумна й невідрадна, нехай ми некультурні, нехай наші маси темні, подурені, ми все ж існуємо і хочемо далі існувати. І не тільки існувати як живі істоти, ми хочемо жити як люди, як громадяни, як члени