противників ідеї самостійності України, яку розвивали чернівецька газета „Буковина”. Ні відміну від „Молодої України” і газети „Діло”, які прихильно поставилися до ідей М.І.Міхновського, „Буковина” доводила „неможливість незалежності України з огляду на економічні так звані „жолудкові” (тобто, шлункові) фактори. Франко легко доводить, що саме економічні інтереси і вимагають у першу чергу ліквідації національного гніту. „Значить жолудкові ідеї, — пише він у 1900 році, — тобто національно-економічні питання самі собою, з залізною консеквенцією пруть усяку націю до виборювання для себе політичної самостійності, а в противнім разі розкривають перед нею неминучу перспективу економічного невільництва, за нидіння, пауперизації, культурного застою і упадку”. Тих, „хто не ставить се питання так широко”, І.Я.Франко називає „прихильниками здорового холопського розуму” [19, c.80].
Скупі критичні зауваження висловив Мартос з приводу брошури Міхновського „Самостійна Україна”. „Міхновський написав невеличку брошуру „Самостійна Україна”, досить запальну, але слабо аргументовану, написав він її у формі промови, і це, мабуть, дало привід декому твердити „що він виголосив тоді промову про самостійність України… За чотири роки (1900-1904рр.) ця брошура не викликала жодного відгуку в масах. Тож виступати в той час з постулатом державної самостійності, — робив він висновок, — зовсім не до речі” [19, c.25].
Поява брошури „Самостійна Україна” викликала голосний відгомін в пресі Галичини і Буковини — українській, москвофільській і польській. Деякі органи преси (наприклад, як уже зазначалося чернівецька „Буковина”) зустріли заповідь боротьби за державну незалежність українського народу блюзнірськими клинами. Це було поштовхом до скликання влітку 1900 року віча української академічної молоді у Львові, на якому були виголошені реферати Лонгіна, Цегельського і Євгена Косевича, з умотивуванням ідеалу державної самостійності, й ухвалено відповідні революції. Матеріали цього віча були видрукувані в органі академічної молоді „Молода Україна” і окремою відбиткою. На той час І.Франко такого ідеалу безвиглядним. А щоб це стало можливішим колись в майбутньому, для цього мусить бути приведена відповідна організаційна і виховна праця в широких масах народу, під знаком того ідеалу [12, c.41].
Під кінець 1900 року появилось російське видання брошури „Самостійна Україна”. РУП, відбите на гектографі правдоподібно в Харкові, де мешкав її автор М.Міхновський, з передмовою від видавця і переднім словом від перекладника.
В передмові „Від видавця”, яким фігурує якийсь псевдонім — А.В.Ворог, говориться: „Отся брошура починає цілу серію періодичних випусків, що час од часу будуть появлятися. Мають вони на цілі познакомити російську інтелігенцію з українським рухом в цілій його повноті. Товчком до такого роду діяльності послужило видавцеві цілковите незнайомство російської інтелігенції з українським рухом, що приміром виражається у неспроможності відрізнити українство від українофільства. До переводу брошури „Самостійна Україна”, виданої за границею, додано переднє слово від переводчика. Воно доторкається багатьох наболілих питань українства, но не рішає його настільки основно та правильно, щоб з його виводами можна було згодитися. У всякому разі воно інтересне тим, що виражає погляди та ідеали якоїсь части українського суспільства і доторкається тих питань, що давно ждуть своєї розв’язки. В кожнім случаю застерігаємо собі слово. Видавець” [12, c.42].
Хто крився під тим псевдонімом, важко тепер встановити. Адже відомо, що РУП на початку об’єднувала най різнорідніші елементи, під світоглядовим оглядом і становище в національно-політичних питаннях.
Те переднє слово від перекладника являється важливим доповненням брошури „Самостійна Україна”, “узасаднюючи домагання державної самостійності України колоніальним положенням її в Російській державі, визиском її матеріальних і духовних сил на користь великоруського народу” [12, c.43], підкреслюючи, що користають з того визиску всі верстви великоруського народу і цим пояснюється їхня солідарна ворожа постава до визвольних змагань українського народу.
Громадсько-політичні діячі „по різному оцінювали „Самостійну Україну”. Ось що писав А.Жук в листі до В.Дорошенка 4 квітня 1955 року: „Кирило-Мефодіївське братство, Шевченко, Шістдесятники, Сім десятники, з Драгомановим на чолі, Франко, Братство Тарасівців, на кінець Грушевський — оці часи і люди полишали нам багатющий арсенал історичних фактів, думок і практичних починів, а ми нічого про це не знали, бо жили думками чужих людей і наслідували чужі почини.
Тому-то „Самостійна Україна” М.Міхновського, під знаком якої почала збиратися Молода Україна початку ХХ століття, була лишень хвилевим метеором, якщо своїм яскравим світлом на хвилю розрізав темноту ночі й згас!” [12, c.43].
Д.Антонович неприхильно ставився до „Самостійної України” Міхновського, надаючи пріоритет, як і більшість представників народницького світогляду, не національному, а соціальному питанню. „З приводом національного питання, — як зазначає О.Коваленко, — стався розкол Д.Антонович, який був головою Управи Вільної Громади, вважав, що національні питання не існує на Україні, для українського народу більш важливим є вирішення соціальних питань. Тому Мацієвич й Коваленко, які не були згодні з ним і яких підтримала більшість, заснували. Другу Вільну Громаду РУП” [12, c.43]. М.Міхновський мав на неї дуже сильний вплив. Її члени часто зверталися до М.Міхновського по допомогу в написанні прокламацій.
З приводу „Самостійної України” Андріївський писав: „Книжечка М.І.Міхновського створила епоху в нашому політичному житті” [7, c.26].
Про вплив „Самостійної України” на її читачів пише дружина відомого Харківського громадсько-політичного діяча, члена РУП Д.Антоновича К.Антонович, оцінки якої абсолютно не збігалися з тими, що давав творові, та й самому Міхновському її чоловік. „Ще в Харкові ми, тодішня молодь читали і знали його „Самостійну Україну”, зачитувалися нею, але тоді і мріяти не могли про здійснення того, що він там писав, що він надовго передбачав і що