з підготовки відповідних проектів, брав активну участь у дискусіях щодо принципів взаємовідносин у федеративній державі, прав і обов’язків її окремих суб’єктів. М. Скрипник скеровував процес створення базових документів функціонування тогочасного українського суспільства – цивільного, кримінального, земельного, сімейного кодексів тощо. Щоправда, при цьому відповідно до тогочасних традицій нерідко допускались істотні відходи від наукових засад, їх підміна логікою і практикою «революційної доцільності».
У 20-ті рр. М. Скрипник багато й плідно займається розробкою теорії національного питання, пошуками шляхів оптимального розв’язання української проблеми у процесі будівництва соціалізму. Його авторитет у цій галузі був незаперечним не лише в Україні, але й загалом в Союзі РСР. М. Скрипник був учасником усіх скільки-небудь масштабних публічних дискусій, форумів, на яких обговорювались актуальні питання розвитку багатонаціональної держави, національного відродження і розвою в союзних республіках.
Значний внесок М. Скрипника у вирішення питань національно-державного й культурного будівництва в Україні: з березня 1927 р. до лютого 1933 р. він очолював народний комісаріат освіти УСРР. Наркомат тоді керував розвитком загальної початкової й середньої освіти, вищої школи, науки, літератури, театру, кіно, музики, образотворчого мистецтва. При наркоматі освіти існували відділи: Головнауки (у віданні були всі науково-дослідні заклади, включаючи УАН); Головполітосвіти, що спрямовував діяльність міських клубів, сільбудів, хат-читалень, бібліотек, а також відповідних навчальних закладів; Головліту, який контролював видавничий процес у республіці. Йому було підпорядковане й Державне видавництво України з Книжковою палатою.
Паралельно з цим М. Скрипник займав пост директора Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН), керував Асоціацією істориків, був секретарем фракції УАН, головним редактором Української радянської енциклопедії, завідуючим кафедрою національного питання. І всі свої можливості він намагався максимально використовувати для всебічного розвою нації, здійснення політики українізації. Було досягнуто значних успіхів у справі підготовки кадрів різного рівня кваліфікації з представників корінної національності, істотного розширення сфери вживання української мови, розвитку української культури, створення сприятливих можливостей для активізації національно-культурного життя за межами УСРР. Водночас багато робилося для забезпечення національно-культурного розвитку всіх національних меншин, що проживали в Україні. Зусиллями М. Скрипника та його оточення УСРР було перетворено на своєрідну лабораторію розв’язання національного питання. Однак демократична, гуманістична спрямованість цього процесу поступово входила в непримиренну суперечність із зміцненням тоталітарної системи в СРСР. Та й сам М. Скрипник не міг примирити, органічно поєднати два начала, які боролися в ньому, – прагнення якнайбільше прислужитися рідному народу, нації і бажання якнайпослідовніше здійснювати інтернаціональний курс, що на практиці ототожнювався з перетворенням СРСР з федеративної на унітарну державу, де дедалі більше обмежувались можливості національного розвою. Причетність до українізації почала кваліфікуватися як ворожі соціалізму, радянському ладу дії.
У лютому 1933 р. М. Скрипника увільнили з посади наркома освіти і призначили на посади голови Держплану і заступника голови Ради народних комісарів УСРР.
Останній, 1933 рік в житті М.Скрипника став майже суціль ганебною кампанією проти нього. У його творах невпинно вишукувались «перекручення ленінізму», «націоналістичні помилки», «шкідництво у мовознавсті» та діяльності наркомосу України.
Вістря останніх пленумів ЦК КП(б)У, на яких був присутній М. Скрипник (лютневий і червневий), у більшості своїй були спрямовані проти нього. Щодо нього висували вимогу скласти покаянний документ з визнанням своїх «помилок». Неодноразово це питання виносилось і на засідання політбюро ЦК КП(б)У, на яких розглядались пояснення М. Скрипника, і всі вони визнавались незадовільними. Його прилюдно примушували каятись у різноманітних «гріхах».
7 липня 1933 р. на початку чергового засідання політбюро, де знову стояло питання про документ М. Скрипника, він залишив зал засідань і заподіяв собі смерть у власному кабінеті. Похований у м. Харків.
Ганебною була і посмертна кампанія навколо М. Скрипника на листопадовому (1933 р.) об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК КП(б)У, в резолюції якого йшлося вже про оформлення «нового націоналістичного ухилу в лавах партії, очолюваного М.О. Скрипником». 27 березня 1934 р. політбюро ЦК КП(б)У прийняло спеціальну постанову «Про вилучення творів М. Скрипника».
М. Скрипник залишив велику літературну й науково-публіцистичну спадщину, яка вражає не лише велетенською кількістю написаних ним праць (понад 600), а й широтою тематики. Увагу автора привертали проблеми з різних галузей науки й культури – історії, національного питання, теорії і практики державного й партійного будівництва, економіки, права, літератури й мистецтва, інших галузей знань.
Понад 160 творів М. Скрипника увійшли у 1929–31 рр. до зібрання його статей і промов у 5 томах (7 книгах), яке виявилось незавершеним (не побачили світу 3-й том і 2-га частина 4-го тому).
Тільки через три десятиліття, 1962 р. відповідно до постанови президії ЦК Компартії України «Про 90-річчя з дня народження М. Скрипника» постало питання про видання його творів, проте виконання цього завдання розтягнулося ще майже на 30 років. Збірці його вибраних творів судилося побачити світ лише 1991 р.
28 березня 1990 р. ЦК Компартії України спеціальною постановою визнав, що політичні звинувачення М. Скрипника в так званому націонал-ухильництві ґрунтувалися на сфальсифікованих матеріалах і спотворених уявах про його погляди й діяльність і ухвалив вважати М.Скрипника реабілітованим у партійному відношенні (посмертно).
Нині інтерес до імені й діяльності М. Скрипника неухильно зростає. Збільшується кількість публікацій, проводяться наукові зібрання, що ставлять за мету знайти оптимальні оцінки досить непростим, значною мірою суперечливим поглядам і нерідко складним драматичним вчинкам та діям неординарної особистості.