Нестор Махно
План
Вступ
Анархія в Росії 4
Махновщина : рух селян України 5
Ранні роки Нестора Махно 8
Початок Діяльності 9
Зародження комуни 10
Під прапорами анархії 11
Висновок 17
Список використаної літератури 18
Махно Нестор Іванович - селянин, який народився 27 жовтня 1889 р. виріс в селі Гуляй - Поле Олександрійського повіту Катеринославської губернії, син бідної селянської сім’ї. Його ім’я в нашій країні знають всі. Але для мільйонів людей батько Махно - скоріше казковий герой, ніж реальна історична особа.” Він бандит і народний герой, безстрашний лицар і символ протестуючого натовпу, практик анархії і диктатор, алкоголік з безтямним поглядом і практичний селянський ватажок” Російські міжусобиці початку ХХ ст.. в основному представлені в “ червоно - білому “ варіанті. Тоді ж появились і зелені, але не ті, які природу охороняли, а ті, які разом з “червоними “ і “білими” збурювали тупотом кінноти, осідланої озброєними до зубів анархістами на чолі з загально визнаним ватажком Нестором Махно.
До недавнього часу вітчизняні історики показували Махна як варвара, а зарубіжні - як героя. Кому ж вірити? Судіть самі. Про Махна написано багато, але особливий інтерес представляють його спогади, які достатньо точні в описах подій, документів, людей. Заглянемо в них і спробуємо намалювати портрет російського анархіста.
Мій реферат складається з шести пунктів плану:
Анархія в Росії
Махновщина : рух селян України
Ранні роки Нестора Махно
Початок діяльності
Зародження комуни
Під прапорами анархії
У цьому рефераті висвітлено політичні події в Україні у
1917-1934 рр..
Для написання реферату я використав літературні фонди таких бібліотек: бібліотеки № 25, львівської державної обласної бібліотеки для дітей, бібліотеки ім.Драгоманова.
Анархія в Росії
Ідея анархії, бездержавності, як показує історія, завжди була цікавіша під час серйозної кризи влади і розвалу економіки. Недарма перебудовний час знову викликав до життя діяльність різноманітних анархістських груп і течій. У книзі П. А. Берліна, виданої в 1917 році, в якій популярно викладені ідеї Е. А. Бакуніна, П. А. Кропоткіна, А. Ч. Махаєва, погляди на революційний процес і майбутню будову світу зображені наступним чином : “від потужних революційних ударів світ повинен розколотися на окремі общини, федерації, існуючі на комуністичних ідеях”.
М. К. Лебедев писав : “При майбутньому соціалістичному устрої, коли всі землі, фабрики, заводи, рудники, шляхи сполучення і всі засоби виробництва стануть суспільною власністю, робочі організації замінять сучасні державні заклади”. Було б невірно стверджувати, що анархісти не пов’язували певних надій на здійснення своїх планів в результаті перемоги більшовиків. На перших порах після Жовтневого перевороту в Петрограді більшість анархістських груп дотримувались проголошеної одним із лідером анархо-комуністів тактики, яка висловлювалась гаслом
“ Іти порізну, бити разом ”, тобто тактики, орієнтованої на вирішення деструктивних завдань. Головний висновок анархічної теорії полягав у тому, що власність як соціальне зло при націоналізації не зникає, вона лише змінює свій зовнішній вигляд. Ця ідея всебічно розвинута в книзі одного із лідерів анархістів-комуністів, О. Кареліна “ Держава і анархія “ видану в 1918 році. Він писав : ” Робітники сьогодні ” націоналізованих підприємств залишились тими самими найманими робітниками, що і раніше. Вони працюють у виробництві, але над ними стоять такі ж владні господарі, як і в капіталістичних підприємствах. Хіба не все рівно – акціонерне товариство або держава будуть експлуатувати робітників. Різниця тільки в тому, що з державою як монополістом боротися важче “.
О. Карелін стверджував що часткова націоналізація, здійснена більшовиками - не крок до соціалізму, а крок до державного капіталізму.
В грудні 1918 року перший Всеросійський з’їзд анархістів-комуністів визнав, що націоналізовані майже всі великі промислові організації, і що це дало можливість пролетаріату “приймати тільки участь в організації виробництва”, не будучи при цьому “повним його організатором”.
У радянській історичній літературі пригадуються багато чисельні факти практичної участі анархістів різноманітних направлень у соціалістичній революції, але надії анархістів на її розвиток швидко зникли. У квітні 1918 року Олександр Ге., один із керівників Всеросійської федерації анархістів-комуністів, голова Всесвітньої ліги анархістів писав:
“... Влада рад на місцях, тобто виконавські і організаційні функції місцевих самоврядувань була замінена владою народних комісарів, а знищення приватного виробництва – “ контролем “ над господарським виробництвом. Радянська влада, на його думку, за півроку свого існування
” перетворилась у державну владу, яка дотримується принципів охорони приватного виробництва, і почала всіма силами гальмувати народну самодіяльність “. Найбільш повно і послідовно зміст анархістської соціалізації викладений в анонімній публікації журналу “ Вільна праця “ в листопаді 1918 року. Насамперед, у статті формулюється визначення різниці між поняттями “ Соціалізація “ і “ Націоналізація “. Соціалізація тут названа “ системою усуспільнення засобів виробництва і соціально –економічним ідеалом “ соціалізму, а націоналізація – “ системою одержавлення тих самих засобів виробництва “.
Російський анархізм того часу мав перед собою два конкретних завдання : 1 – розкрити ту політичну брехню, якою соціалістичні партії на чолі з марксистами намагалися обдурити пролетаріат, і 2 – показати робітникам і селянам шлях соціальної революції.
Махновщина: рух селян України.
Одна із найбільш заборонених і в той же час яскрава сторінка нашої історії - повстанський рух у Південній Україні. Щоб об’єктивно намалювати картину махновщини, “ якою вона є “, потрібно проаналізувати ситуацію, яка склалася в районах Південної України, у яких довгий час ( з 1918 – по 1921 рр. ) існував