Гуляй – Польський, Грищинський, Маріупольський, Олександрійський і Бердянський повіти. Столиця махновщини – Гуляй – Поле або Махноград, як часто його називали місцеві жителі, на початок громадянської війни представляла собою велике селище, навіть невелике містечко, яке нараховувало біля 2 тисяч домів з населенням 25 тисяч чоловік. Було три гімназії, початкове училище, десяток церковно – приходських шкіл, дві церкви, синагога, банк, поштове відділення, велика кількість млинів і навіть кінематограф. По своєму національному складу більшість населення Гуляй – Поля, а також навколишніх районів складали українці. Російське населення було небагато чисельним, в основному вчителі, службовці і члени їх сімей. Доволі багато було євреїв – купців і ремісників, які досить дружно жили як з українцями, так і з росіянами.

Про те, що Гуляй - Поле, жвавий населений пункт, подібний на містечко, говорить і те, що в ньому на вулицях були дерев’яні тротуари.

Природа українського повстанського руху має свої особливі соціально – економічні, історичні і політичні корні. У соціальному відношенні основне населення України – це пролетаріат, буржуазія і багато чисельне селянство, основу економічної сили якої складали куркулі і середняки при досить слабкій бідноті і наймитах. В Україні жила і деяка частина козаків, які наколи не були в кріпацькій залежності, і завжди прагнули до економічної і політичної незалежності за підтримки української інтелігенції. Відсутність общинного землекористування сприяло розвитку міцних індивідуальних заможних господарств.1

Сільські куркулі, разом з іншими селянськими масами і робітничим класом активно боролися в перший революційний період з поміщиками і буржуазією, але після отримання землі поміщиків відійшли від революційної боротьби. Цікавою особливістю аграрної революції в Україні була та обставина, що ця революція посилила лише середняка і куркуля. Наймити і орендарі, не маючи необхідного інвентарю і тварин, боячись контрреволюції, нестійкості радянської влади, не зуміли закріпити землю за собою. У процесі революційної перебудови український куркуль і середняк економічно значно посилились, а пролетаріат і бідне селянство, витративши свої сили в революційних боях, значно послабли. Крім того на розвиток повстанського руху в Україні впливали гніт України російським царизмом, експлуатація заможним єврейським населенням, в основному купцями, українців – селян, що виховувало в селянських масах національну ненависть до “ москалів “ і “ жидів ”, яка постійно підживлялась патріотично настроєною українською інтелігенцією. Центр махновщини – Катеринославська губернія разом з сусідніми губерніями називали годувальниками півдня Росії. Часта зміна влади в Україні на протязі двох років громадянської війни до кінця деморалізували бідноту, підірвали її довір’я до будь-якої влади і одночасно посилила позиції куркульства, яке залишалося сильним, незалежним від мало не що недільної зміни політичної обстановки. Надалі це привело до того, що в 1919 і навіть частково в 1920 роках ѕ складу повстанців і різноманітних банд складала біднота, яка знаходилась на утриманні у куркулів, які забезпечували їх харчами і матеріально.

Часта зміна влади і нестабільна політична обстановка призвела до безконтрольності над зброєю, що спричинило потрапляння цієї зброї в руки селян. Зміцненню і розвитку повстанського руху і бандитизму сприяли і деякі інші обставини. Наприклад, слабкість, некомпетентність представників радянської влади в питаннях земельної і продовольчої політики. Деякі радянські керівники не виконували рішення радянського уряду України про конфіскацію і рівномірне розподілення землі поміщиків. Лише 5 млн. Десятин із 14,5 млн. Конфіскованої у поміщиків землі було передано середнякам і бідноті, а залишки перейшли до колгоспів і радгоспів. При цьому селяни не отримали жодного інвентаря.

Наймитів і бідноту, які б могли піти в колгоспи і радгоспи було мало, оскільки вони самі по своїй природі прагнули стати самостійними господарями і тому різко негативно відносились до міроприємств, якими забирали в них значну частину землі. Встановлений Наркомпродом України на всій її території однаковий показник для визначення куркульських господарств ( більше 8 десятин землі ), направлений ніби то проти сільських багатіїв, зачіпав по суті середняків, так як на півдні України на одне середняцьке господарство приходилось 7 – 10 десятин землі, в той час як на півночі – лише 4 десятини. Вказані вище обставини, далеко не повні, спричинили появу і широкий розмах повстання і бандитизму.

В ідеології українського селянства можна виокремити дві яскраво виражені риси : анархо-індивідуалістський світогляд і самостійність, тобто устремління до незалежності і самовизначення. В силу політичних і географічних особливостей тодішньої України повстанський рух і бандитизм можна умовно розділити на 4 направлення :

Куркульсько – самостійне (петлюрівщина) – розвивалось на Правобережжі України.

Куркульсько - анархістське ( махновщина ) – це в основному Лівобережжя України.

Складає частину незадоволених або ображених тією чи іншою владою людей, течій.

Група отаманів або “ батьків “ без конкретної політичної програми,для яких головною і часто єдиною ціллю була нажива.

Загальною вимогою бунтівників різного політичного забарвлення була зміна аграрної і продовольчої політики Радянської влади. Серед перерахованих вище течій українського повстанського руху махновщина займає особливе місце і має тільки їй властиві яскраво виражені риси. Цей своєрідний тип анархізму, який, на думку П.А.Аршинові – одночасно вчителя Н.Махна, базується на наступному :

1)Віра в історичну роль селянства.

2)Неприязнь до інтелігенції.

3)Заперечення державної влади в любій ]ї формі.

4)Теорія “ третьої революції”.

5)Українські традиції вольності.

6)Віра в необхідність активної революційної боротьби.1

Іншими словами махновська “ідейна програма” була круто