власності. Потім він зробив доповідь – спочатку на зібранні волосної ради, а потім на районному з’їзді. У своїй доповіді він запропонував, щоб поміщики і куркулі користувались землею на рівні з трудовим селянством. Районний з’їзд, за його пропозицією, ухвалив : залишити куркулям і поміщикам по трудовій нормі землі, а також живого і мертвого інвентаря. За прикладом Гуляй – Польського району такі ухвали були прийняті на багатьох з’їздах селян Катеринославської, Таврійської, Полтавської, Харківської і інших губерній. За цей час Махно у своєму районі став душею селянських рухів, які віднімали у поміщиків землю, майно, а де потрібно було і життя. Такими діями він нажив собі смертельних ворогів в особі місцевих землевласників, багатіїв і буржуазійних організацій.
Тим часом Україну згідно з умовами “ ганебного “ Брестського миру окупували німецькі і австро-угорські війська. 1 березня 1918 року вони ввійшли в Київ, в кінці квітня зайняли Гуляй – Поле. Махно по дорученню Гуляй – Польського революційного комітету створив для боротьби з німцями і Центральною Радою батальйони селян і робітників, з якими в бойовому порядку відступав на Таганрог, Ростов і Царицин. У цей же час місцева буржуазія, яка зміцніла з приходом австро-германців, почала за ним полювати і йому прийшлось переховуватись. Українська і німецька воєнна влада спалили будинок його матері і розстріляли його старшого брата Ємільяна, інваліда війни.
У червні 1918 року Махно прибув до Москви, щоб порадитися з деякими старими працівниками анархізму відносно направлення і характеру діяльності серед українського селянства. Оскільки, анархіст Махно побачив в “ червоних “ губерніях деякі речі, що його насторожило.Об’явлену більшовиками диктатуру пролетаріату оцінив як спробу розколу серед трудящих. Враження від “ нової “ Москви літом 1918 року ще більше зміцнили його в цих думках. Не допомогли ні розмова із Свердловим, Леніним в червні 1918 року в Кремлі, ні навіть візит до князя Петра Кропоткіна. “ Немає партій, - роздумував трьома роками пізніше батько, -... а є купки шарлатанів, які в ім’я особистої користі і гострих відчуттів... знищують трудовий народ ”.
Не знайшовши в анархістів, які виявилися в цей період російської революції дуже нестійкими і слабкими, порад і вказівок, які б задовольнили його, він знову поїхав в Україну, керуючись тільки своїми думками.
Давно вже у нього визріла думка : організувати багаточисельне селянство як самостійну історичну силу, викликати віками накопичену в ньому революційну енергію і всю цю гігантську силу направити на тогочасний несправедливий лад.
Під прапором анархії
По фальшивих документах Махно повернувся в Гуляй – Поле – піднімати повстання трудящих під чорним прапором анархії. По дорозі в Гуляй – Поле він мало не потрапив у руки гетьманських агентів, в одному місці Махно мало не загинув, коли був схоплений з чемоданом анархічної літератури. Його врятував один знайомий, гуляй - польський єврей, який витратив велику суму грошей на його звільнення. По дорозі в Україну він отримав пропозицію від більшовиків взяти для підпільної революційної діяльності конкретний район України і вести там роботу від їх імені. Нічого, звичайно, і говорити, що Махно не став навіть обговорювати цю пропозицію, прагнучи до цілі, прямопротилежної більшовицькій. І ось Махно знову в Гуляй – Польському районі ; на цей раз з безповоротною рішучістю або загинути, або добитися перемоги селянства, але не йти більше зі свого району. Вістка про його повернення швидко перелетіла із села в село. Він також, зі своєї сторони, негайно виступив перед селянством відкрито, на мітингах, і друковано, - закликаючи селян до рішучих дій проти гетьманщини і панства, різко підкреслюючи, що тепер трудящі не повинні випустити долю із своїх рук. Вольовий заклик його за декілька тижнів облетів десятки сіл і повітів, підготував маси до великих подій.
Сам Махно негайно приступив до дій. Перше завдання, яке стояло перед ним, - створити військово–революційний загін достатньої сили, який гарантував би свободу агітації і пропаганди в селах і повітах, приступивши до партизанських операцій. Загін був створений в короткий строк, тому що в селах достатньо було чоловічого бойового населення, готового до дій. Махно, будучи добрим організатором, в основу партизанських дій заклав принцип, по якому будь-який поміщик, пригнічуючий селян, всякий вартовий, всякий офіцер російської армії, як найзліші вороги селянства і його свободи, повинні тільки знищуватися.1
У вересні 1918 року Махно дав перший бій, він здійснював напади на багаті німецькі хутори і помістя, вбиваючи німців і офіцерів армії номінального правителя України гетьмана Скоропадського.
Любитель ризикованих міроприємств, одного разу Нестор Махно, переодягнувшись в гетьманський офіцерський мундир, з’явився на іменини до поміщика і в розпал свята, коли гості пили за затримання “ бандита Махна “, кинув на стіл гранату. Через дві, три неділі загін цей став предметом жаху не тільки місцевої буржуазії, але і для австро-германської влади. Район воєнно-революційних дій Махно мав величезний – від Лозової до Бердянська, Маріуполя і Таганрога, і від Луганська і Грішина до Катеринослава, Олександрійська і Мелітополя. По відношенню до австро-германських і угорських військ загальним правилом партизан було знищувати офіцерство, полонених солдат відпускати, пропонуючи їм повертатися на батьківщину, розповідати там, що роблять українські селяни, і працювати на користь соціальної революції. Їх при цьому постачали літературою, а іноді і грошима. Лише солдат, по відношенню до яких було доведено насильство над селянами, страчували. Таке відношення