його особистими, так і загальнонародними ворогами являються особи багатого буржуазного класу, незалежно від того, росіяни вони, чи євреї, українці і т.д.. Ворогами трудового народу є також ті, хто охороняє несправедливий буржуазний порядок, тобто радянські комісари, члени каральних загонів, надзвичайних комісій, які їздять по містах і селах, і знущаються з трудового народу, який не бажає коритися їх диктатурі. Представників таких каральних загонів, надзвичайних комісій та інших органів народного поневолення і гніту кожний повстанець зобов’язаний затримувати і доставляти в штаб армії, а при опорі - розстрілювати на місці. Війська Червоної Армії, яких посилали ловити батька, переходили в масовому порядку на його сторону. Набравшись сил, Махно почав активні бойові дії проти білих і червоних одночасно. Він навіть заключив договір з Петлюрою, який також воював з армією Денікіна. Махновцям вдалося під видом торговців проникнути в Катеринослав і на цілий тиждень ( а потім повторно – на місяць) оволодіти містом, яке ( за розповідям свідків ) відпочило від постійного страху і...пограбувань.
Особливу популярність серед місцевого населення завоював батько Махно, коли особисто розстріляв на базарі декількох грабіжників. Махно намагався налагодити мирне життя. На звільнених територіях організовувались комуни, профспілки, система допомоги бідним, налагоджувались виробництво і товарообмін. Цікаво, що і раніше, і тоді продовжували видаватися газети, які допускали критику махновської влади. Батько твердо стояв за свободу слова.1
Денікіну прийшлось знімати з фронту великі сили проти повстанців ( корпус генерала Слащова - того самого, який став прототипом Хлудова в творі Булгакова “ Біг” )дозволивши тим самим перепочити червоним від боїв з Махно. У грудні 1919 р. Кліщову вдалося вибити махновців із Катеринослава. Махно знову почав переговори з більшовиками, але був об’явлений бандитом, який заслуговує арешту і кари.
Барон Врангель декілька разів посилав до батька делегатів, але декого схопили червоні, а декого розстріляв Махно. Репресії, яких завдали жителям губернії наступаючі частини Врангеля, примусили Махна спочатку припинити війну з більшовиками, а потім і об’єднатися з ними. На початку жовтня 1920 р. представники повстанців підписали договір з більшовистськими командирами. Повстанська армія перейшла в оперативне підпорядкування головкому Південного фронту Тимуру Фрунзе. У Гуляй – Поле знову потягнулися анархісти, яких червоні відпустили із своїх в’язниць. Після відступу Врангеля в Крим для Махновії настала пора перепочинку, але була вона недовгою і закінчилася з розгромом білогвардійців. У вирішальному наступі через Сіваш не останню роль зіграв чотирьохтисячний загін повстанців під командуванням махновця Каретнікова. 26 листопада 1920 р. Каретніков був викликаний на нараду до Фрунзе, схоплений і розстріляний, а його частини оточені. Але махновцям вдалося вирватися з оточення червоних і вийти з Криму. З бійців, які місяць тому прийшли на Перекоп, назад до батька вернулося не більше половини. Почалася бійка не на життя, а на смерть. Проти залишків батькової армії були кинуті частини Червоної Армії. Їм тепер було легше : ворог залишився один, та й перевага сил була астрономічною.
Махно метався по Україні, дні його були пораховані. Майже кожний день, відбиваючись від нападаючих карателів, Махно з купкою залишившихся в живих бійців і вірною дружиною Галиною Кузьменко прорвався до Дністра і 28 серпня 1921 року вирвався в Бессарабію.
Залишок життя Нестор Іванович Махно провів в еміграції – спочатку в Румунії, а потім у Польщі, ( де відсидів у в’язниці за підозрою в антипольській діяльності ) та у Франції. У Парижі Махно активно займався пропагандою ідей анархізму – виступав, писав статті, видав декілька брошур. Одночасно, якщо дозволяло здоров’я, працював фізично – робітником на кіностудії, кравцем. Організм Нестора Івановича був ослаблений багаточисельними ранами і застарілим, ще з царської каторги, туберкульозом, що й спричинило смерть батька Махна 6 липня 1934 р. в паризькому госпіталі.
Хто ж він батько Махно – чи злий геній, чи визволитель українського селянства, кавалер ордена Бойового Червоного Прапора. В одному із своїх листів дружина Нестора Івановича Махна Г.А. Кузьменка написала, ”що один із друзів зняв з обличчя чоловіка маску і через кілька днів його поховали на кладовищі Пер-Лашез.
Тіло його було спалено в крематорії, і урна з попелом була замурована в стіні біля 18 паризьких комунарів.”
Доля Г.А.Кузьменко трагічна, після закінчення другої світової війни вона опинилася в Германії і потрапила до рук радянських органів безпеки в серпні 1945 року. Була вивезена в Київ, де у 1946 році була засуджена за відомою 58 ст. до восьми років таборів. Відбувши покарання в таборі, Галина Андріївна жила потім в Казахстані, де в кінці 60- х років з нею зустрічався відомий радянський історик Семенов, який записав Ії спогади. Померла жінка Махна в 70- х роках.
Історія махновщини ще тільки пишеться, але вже зараз цілком ясно, що вона була своєрідною різновидністю російського анархізму, одним із багатьох його варіантів, які проявлялися у конкретній діяльності селянських мас України. І її (Махновщину) в певній мірі можна назвати анархізмом дії. У цьому принципова різниця махновщини від анархо-індивідуалізму, анархо-синдикалізму, пананархізму, неонігілізму і інших течій, для яких характерним є лише туманні теоретичні роздуми і прогнози. Основною силою махновщини, яка дала можливість її довгого циклу, яка дала можливість її довгого існування, було багато чисельне на той час українське селянство. Особливі соціальні умови півдня України зробили можливим появу махновщини і надали їй, як анархістському рухові, настільки своєрідний, яскраво виражений характер.
І