Павло Полуботок

У старовинному містечку Любечі, на кручі, понад широкою заплавою Дніпра височать руїни споруди, яку називають кам'яницею Полуботка (її колишній вигляд відтворений на малюнку Опанаса Сластіона, датованому 1895 роком). Існує думка, що кам'яницю зведено на замовлення Івана Мазепи, а Павло Полуботок лишень успадкував її разом з усім любецьким маєтком гетьмана. До речі, одне з урочищ на околиці Любеча старожили досі йменують Мазепиною горою. Як оповідає переказ, записаний у середині 20-х років, неподалік від кам'яниці, попід старезними дубами Павло Полуботок якось приймав російського царя Петра І. Отак в уяві місцевої людності перетнулися шляхи трьох провідних персонажів української історії початку XVIII століття. Попри всю непевність фольклорних джерел, сюжет вельми промовистий, адже саме в цьому "трикутнику" розгорталася драма, за висловом Тараса Шевченка, "славного Полуботка"...

Павло Леонтійович Полуботок народився в заможній козацько-старшинській родині, ймовірно в Чернігові, близько 1660 року. Коріння його родоводу губиться в сивій давнині. На початку XVII століття, після прилучення Чернігово-Сіверщини до Речі Посполитої, прадід Павла Ярема мешкав у Чернігові й у 1637 році був райцею місцевого магістрату. Відомостей про діда Артемія майже не збереглося, натомість батько Леонтій Артемович залишив помітний слід в історії. За гетьманів І. Брюховецького, Д. Многогрішного та І. Самойловича він зробив неабияку кар'єру в лівобережному козацькому війську: писар Чернігівського полку, чернігівський сотник, генеральний бунчужний, генеральний осавул і, нарешті, переяславський полковник. Наполегливо дбав Леонтій Полуботок і про власний добробут, поволі зосереджував у своїх руках маєтності "з кгрунтами лісовими й пахатними, з озерами й з людми осілими" на території Чернігівського і Переяславського полків. Становище Леонтія Полуботка особливо зміцнилося після одруження 1680 року його єдиного сина і спадкоємця Павла на племінниці гетьмана Івана Самойловича. Так, у лютому 1681 року, зважаючи на "услуги, которые оній от молодости лът своих... в оказііях воєнних... оказал значне, а повабляючи ласкаве, жеби й в пришліе часи в такой взятости охота его не уставала", гетьман затвердив за Л. Полуботком набуті ним землі в Любецькому і Сосницькому "ключах" і додав до цього "властію звърхности нашой рейментарской" село Губичі, що неподалік від Любеча. Невдовзі права Леонтія Полуботка та його спадкоємців на ці маєтності були застережені царською грамотою.

Однак родинні зв'язки з гетьманом Самойловичем ще не гарантували Полуботку спокійного життя. Навпаки, ця обставина зіграла фатальну роль, коли булаву прибрав Іван Мазепа. Близькість до його "антецесора" коштувала Леонтію Полуботку полковницького уряду. І хоча пізніше Мазепа повернув його на переяславське полковництво й видав охоронний універсал на володіння, стосунки між ними залишилися напруженими.

У 1692 році Мазепа взяв Леонтія та Павла Полуботків під варту в зв'язку із загадковою справою ченця Соломона, який сфабрикував фальшиві листи гетьмана до польського короля, аби скомпрометувати його перед російським урядом. Не виключено, що за спиною цього авантюриста стояла рідня засланого до Сибіру Самойловича, тісно пов'язана з Полуботками. У всякому разі Мазепа закинув Леонтію Полуботку, що той "промышлял о гетманстве и желал гетману й всем при нем будучим пагуби й нестроения в народе", остаточно усунув його з полковництва, ба навіть домігся конфіскації значної частини його маєтків. Відтак знеславлений Леонтій Полуботок мусив повернутися до Чернігова, звідки почалося його сходження вгору. Невдовзі, у 1695 році він помер і був похований у Чернігівському Єлецькому монастирі.

Отож, Павлу Полуботку довелося мало не все розпочинати з початку, та ще й під пильним наглядом з боку Івана Мазепи, який опанував становище на Лівобережній Україні і позбавився ймовірних конкурентів. Уражене самолюбство не найкращий порадник, але Павло Полуботок, людина, за свідченням сучасників, розумна, вперта і скритна, таки зумів звестися на ноги. Протягом 90-х років XVII століття він подеколи згадувався в документах попервах як військовий товариш, згодом — значний військовий товариш Чернігівського полку. 1701 року Павло Полуботок брав участь у складі призначеної гетьманом комісії для розмежування земель Київського магістрату й Київського Кирилівського монастиря. Нарешті й Іван Мазепа змінив гнів на милість. У червні 1703 року, "респектуючи на его, пана Полуботка, значніе, шире й статечне в войску Запорожском роненіе услуги", гетьман затвердив за ним "вичистою куплею набытіи" землі у Ропській та Білоуській сотнях Чернігівського полку. Близько 1705 року за згодою Івана Мазепи Павло Полуботок обійняв уряд чернігівського полковника, що залишався вакантним після смерті Ю. Лизогуба. З огляду на історичний момент, який переживала натоді Україна, маємо визнати політичне обличчя Павла Полуботка вельми невиразним. Проте, коли в жовтні 1708 року Іван Мазепа перейшов на бік Карла XII, він мусив зробити вибір. Чи то Павло Полуботок зорієнтувався в непевній ситуації й відчув приреченість цієї акції, чи то далися взнаки гіркі спомини про заподіяні свого часу Мазепою кривди, але їхні шляхи розминулися.

Як там було, а Павло Полуботок одним з перших серед небагатьох козацьких полковників, котрі не підтримали Мазепу, прибув до Глухова на військову раду, терміново скликану за вимогою Петра І в листопаді 1708 року. Оскільки претендентів на булаву в цю критичну хвилину було мало, Павло Полуботок розраховував на першість. І — не безпідставно. Частина старшини воліла підтримати його плани, але в перебіг подій рішуче втрутився сам цар. Якщо довіряти свідченням О. Рігельмана, він недвозначно висловився щодо кандидатури Полуботка: "Этот очень хитер, он может Мазепе уравниться". Це й вирішило справу.