Тим не менше, гра тривала, і під час зустрічі з Полуботком, Савичем та Чарнишем 6 серпня 1723 року цар вів себе цілком коректно. Це підбадьорило наказного гетьмана, і 13 вересня він наважився подати урядові чергові чолобитні, причому на власний розсуд і ризик додав до заздалегідь підготовленого тексту прохання "вместо Малороссийской коллегии учинить генеральний суд в седьми персонах". Однак, майже водночас до столиці прибули козаки Стародубського полку Сухота і Ломака, а також давній недоброзичливець Павла Полуботка священик Гаврило з Любеча, які від імені мешканців краю просили захисту від старшинської сваволі (Полуботок стверджував, що їх навмисно підіслала Малоросійська колегія). Саме ці обставини й послужили приводом для допиту Полуботка, Савича та Чарниша, що відбувся у вересні 1723 року в Таємній канцелярії. Як засвідчив опублікований Миколою Костомаровим протокол допиту, вони загалом гідно витримали це випробування. Разом з тим, аби краще зорієнтуватися у становищі на Україні й настроях місцевого населення, Петро І вирішив відрядити туди із спеціальною місією свою довірену особу О. Рум'янцева. Але обкладені зусібіч "пани малоросійські" не дрімали, таки дізналися про це від щедро винагороджених сенатських піддячих і встигли попередити та належним чином проінструктувати старшину.

Тим часом, події в Україні розгорталися своєю чергою. Залишені Полуботком у Ґлухові "правители войсковых дел и порядков" генеральний осавул В. Жураківський і генеральний бунчужний Я. Лизогуб почали за дорученням Малоросійської колегії проводити перепис населення і нишком продовжували збирати підписи під чолобитними. Щоб запобігти ймовірним ексцесам під час запровадження Вельяміновим у життя указу від 16 травня 1723 року, київський губернатор Голіцин одержав від царя вказівку "велеть по своєму рассмотрению видтить в поле всем в Малой России обретающимся полкам й черкасам, под видом осторожности для охранения Украины от татарского нападения". У середині серпня військо вирушило в похід і отаборилося на р. Коломаці, що на Полтавщині. Скориставшись присутністю переважної більшості старшини, миргородський полковник Данило Апостол домігся укладення так званих "Коломацьких чолобитних", які відіграли фатальну роль у долі Павла Полуботка. Старшина скаржилася на зубожіння козаків і посполитих від військових незгод, неврожаїв і обтяжливих "зборів" Малоросійської колегії, знову порушувала питання про звільнення своїх маєтків від оподаткування, визнавала наявність недоліків у галузі судочинства, але запевняла, що в змозі позбутися їх без стороннього втручання, і, нарешті, просила дозволу обрати гетьмана, бо "без гетмана государственные дъла и войсковые и всякие порядки в належитом не могут быти правленіи, и вся Малая Россія, не имъючи гетмана, в особливой темнотъ пребывает".

У вересні 1723 року, повернувшись з походу, Данило Апостол передав чолобитні в Генеральну військову канцелярію. Посвячений у плани Павла Полуботка генеральний осавул В. Жураківський наказав новгород-сіверському сотнику С. Галецькому і сенчанському сотнику К. Криштофенку негайно вирушати у путь, але вони були затримані Малоросійською колегією. Тоді В. Жураківський потай 20 жовтня відправив до столиці військового канцеляриста І. Романовича. У неділю 10 листопада він уже був у Петербурзі й подав "Коломацькі чолобитні" особисто Петру І, коли той після обідні виходив з Троїцької церкви. Цар зайшов переглянути їх до сусідньої кав'ярні "Чотири фрегати", а депутація на чолі з Полуботком чекала попід дверима на царську милість. Це був кульмінаційний момент у справі й долі наказного гетьмана... Далі надамо слово сучаснику, а можливо, й очевидцю: Петро І, "выведши з того кофейного дома, изволил приказать своими устами генералу маэору и гвардіи Преображенского полку маэору Андрею Івановичу Ушакову, з великим гнъвом и яростію взять под караул полковника Павла Полуботка, судію енерального Івана Чарныша, Семена Савича, писаря енерального, там же при кофейном домъ стоявших, и всъх, хто за ими ассистовал, от которых и от всъх отвязавши своими руками шабли, тот же енерал Ушаков велъл всъх, попровадити в замок мурованъй пітербургскій, где, с первого часу порознъ всъ били за караулом посажени; потом по 4 человъка случени, а далъй знову недель у килька, поединцем разведены". За ґратами Петропавлівської фортеці крім Павла Полуботка, Семена Савича та Івана Чарниша опинилися також писар Чернігівського полку І. Янушкевич, козак Чернігівського полку І. Рикша, військовий товариш Стародубського полку С. Косович, суддя Гадяцького полку Г. Граб'янка, канцеляристи Генеральної військової канцелярії М. Ханенко та І. Романович, осавул і наказний полковник Переяславського полку І. Данилович, наказний полковник Стародубського полку П. Корецький, бунчуковий товариш Д. Володьківський, військовий товариш В. Биковський, а також сини генерального судді Іван і Петро Чарниші — всього п'ятнадцятеро осіб. Учорашні можновладці, "зацні пани", миттєво перетворилися у звичайнісіньких "колодників" — метаморфоза для доби синовбивці Петра