Павло Тетеря

Серед гетьманів обох берегів Дніпра після Богдана Хмельницького немає другого володаря булави, кому історіографія віддала б так мало уваги й до якого ставилася б з такою упередженістю, ба навіть погордою і злобою, як до Павла Тетері. Хіба ще менше знаємо про тих правобережних пропольських гетьманів, що у вирі 80 — 90-х років XVII ст. мінялися немов у калейдоскопі, їхнього докладного переліку, з точними хронологічними рамками панування досі не склав ні один український історик.

Справді фатальним тягарем на українську історичну науку — при висвітленні подій горезвісної Руїни — лягла традиційна хронікерська схема козацьких літописів. Хоча не раз уже давалася об'єктивна (тобто — негативна, в значній мірі) характеристика літописів Самовидця, Грабянки, Величка як історичного джерела. Майже шістдесят років тому Михайло Грушевський обгрунтував погляд на козацькі літописи як на взірці белетристики канцеляристів. "Був час, коли пам'ятки української історіографії XVIII ст., так звані козацькі літописи, високо цінили як важливий та вірогідний матеріал для історії подій України XVII ст., особливо її революції. Серед її джерел історики України відводили їм головне місце і на них спиралися при викладі й освітленні подій. Але прийшов час критики. Першою розвінчали "Історію русів", потім прийшла черга Величка і Грабянки. В останній час багато втратив з свого колишнього престижу й найповніший Самовидець. "Козацькі літописи" надто часто при описі подій XVII ст. виявлялися несамостійними, побудованими на польських літературних джерелах, а в самостійніших частинах — джерелами суб'єктивними, деколи навіть фантастичними. Тверезий погляд найбільшого дослідника історії України майже не вплинув на наступні покоління істориків, а встановлений козацькими літописцями поділ на "добрих" і "поганих" гетьманів досі залишається, по суті, непорушним стереотипом.

Серед тих "покривджених" історіографією постатей опинився й один із будівничих (це не підлягає сумніву) Української держави часів Богдана Хмельницького, видатний дипломат (це також не підлягає сумніву) і невдалий (також безсумнівно) гетьман Павло Тетеря. Тетерю називав Богдан Хмельницький незадовго до смерті серед своїх можливих спадкоємців (про це історики переважно не згадують); Тетеря причислений до "клану Хмельницького" (був одружений з його дочкою); Тетеря — так само, як його великий попередник Богдан — використовував три можливі для свого часу політичні карти: польську, російську, турецьку, але... Але часи Тетериного гетьманування припали на розпал Руїни, коли його талантів — політичних, дипломатичних, військових — виявилося надто мало (зрештою, так як і талантів інших його сучасників такого рангу), щоб заспокоїти і стабілізувати розбурхану Україну.

Тетеря, за козацько-літописною традицією, увійшов до історії козацької України, як польський прислужник. І цей ярлик — однаково негативний як для тих істориків, що дотримувалися москвоцентричної, так і для тих, що поклонялися націоналістичній орієнтації — залишився за Тетерею досі. Ніхто ніколи не намагався піддати це сумніву. Єдиному з спадкоємців Богдана, саме Тетері ніколи не присвячували окремих досліджень, монографій, студій, його завжди тримали в тіні — чи то Юрія Хмельницького, чи Івана Виговського, чи Івана Брюховецького, хоча ці постаті ледве чи були "світлішими" та "кращими" (якщо такі оцінкові категорії взагалі повинні вживатися в історичній науці) від постаті гетьмана Павла Тетері.

Наслідок: багато елементарних біографічних даних про Тетерю досі не перевірено або й цілком не зібрано; останні роки його життя потонули в темряві, немов цей дуже амбітний (це також не підлягає сумніву) діяч зник з політичної арени у 1665 році назавжди. Навіть рік, місце, обставини його смерті подають з сумнівами — хоча історичні джерела, якщо є бажання до них заглянути, жодних Знаків питання не залишають. Як це не дивно, але сьогоднішній нарис життя й діяльності Павла Тетері, по суті, дертий в українській історіографії — і йому притаманні всі вади такої першої спроби: ще багато справ не вияснено, не вивчено, хронологія, зв'язок і послідовність подій не завжди очевидні. Тетеря далі чекає на уважного дослідника.

Про життя Тетері до 1648 року відомо мало. Рік і місце народження не встановлені, відносно справжнього прізвища висловлювалися різні думки. Не набагато більше відомо про його рідних. Повне ім'я та прізвище майбутнього гетьмана звучало: Павло Іванович Моржковський-Тетеря. Котре в цьому подвійному прізвищі справжнє родове, а котре прізвисько (чи то козацьке, чи шляхетське) — не з'ясовано. В основному, Павло вживав прізвище Тетеря — під ним він й увійшов до історії. Але в 1649 році він був ще Мошковським (так записано в козацькому реєстрі), це прізвище вживав відносно часто в 1668 — 1670 рр. Справа первісного прізвища — не проста формальність. Залежно від нього вирішували по-різному питання відкіля він походив. Якщо вважати, що первісне прізвище Моржковський, то його носій народився, можливо, в шляхетській сім'ї, що користувалася гербом Слєповрон (польська назва птаха, для якого є українське ви значення "квак"), а Тетеря — це вже козацьке прізвисько, часів Хмельницького або до нього (значення прізвиська також не дуже зрозуміле, бо "тетеря" — це не лише птах, для якого сьогодні маємо літературну назву "тетерук", але й рід улюбленої козаками рідкої затірки з житньої муки). Якщо ж первісне прізвище Тетеря, то це могло б свідчити, що козакував ще його батько (висловлювалися такі припущення), а прибране на шляхетський кшталт прізвисько Моржковський свідчило б про маєток, від назви якого воно виникло... Та вживав Тетеря насправді інший герб — Радван, зображений на