Щоправда, поволі його стосунки з гетьманом Виговським та родиною Виговських загострилися. 13 жовтня 1657 року Тетеря поховав у Києві дружину — сестру гетьмана. Розгорілися суперечки за спадщину, якої Виговські не дали Тетері. А він був завжди дуже чутливий до матеріальних справ.

У березні 1658 року почалася "місія Тетері" — черговий його дипломатичний тріумф. Переяславський полковник добився припинення походу польських військ в Україну. Переговори між Україною та Польщею тягнулися довго, майже півроку. Партнером Тетері — польським комісаром для розмов — став давній його покровитель і приятель з луцьких часів, тепер уже волинський каштелян Бєнєвський. Тетеря, в основному, перебував на Поліссі та Волині, в Межиріччі та Корці, тоді з'являвся до Чигирина, уточнюючи лінію поведінки з гетьманом. Для того, щоб спокійно працювати над трактатом, який у недалекому майбутньому отримав назву Гадяцького договору, тікав на самоту до Гощі, маєтку, який купив у вдови київського воєводи Адама Кисіля. 5 липня 1658 року в Гощі датовані "пункти Тетері" — важливий етап на шляху до остаточної редакції договору. Певний час мешкав поруч з Бєнєвським, погоджуючи окремі статті умови.

Тетеря не був єдиним творцем Гадяцького договору, який міг (якби не спротив польських магнатів) радикально змінити обличчя Східної Європи: Річ Посполита двох (польського і литовського) народів перетворювалася в монархічну республіку трьох народів. Україна під назвою Руського великого князівства мала стати третьою складовою частиною федерації. Статті трактату — з українського боку — диктували, в першу чергу, гетьман Іван Виговський, а також високоосвічений (навчався в Голландії, Франції, Англії, Італії) полковник, пізніше канцлер Руського князівства Юрій Немирич, але найбільше праці в злютуванні остаточного тексту договору виклав Тетеря. З якої б точки зору не дивитися на Гадяцький договір, але він, на відміну від Березневих статей 1654 року мав характер справжнього послідовного і всебічного міжнародного договору з продуманою опрацьованою структурою, хоча й з помітною домінацією польської сторони.

Король, польський двір вважали Тетерю головним творцем Гадяцької умови, на яку, до речі, цей її творець не присягав. Знову проявилася двоїстість Тетері: а може він уже тоді передчував, що реалізація договору під дуже великим знаком питання? Саме в такій ролі — автора польсько-українського порозуміння — 28 жовтня 1658 року він отримав аудієнцію в польського короля Яна-Казимира та королеви Марії-Людовики. "Один з головних керівників цієї (козацької. — Я.Д.) нації", — звітував про Тетерю 5 листопада папський нунцій архієпископ Петро Відомі до Риму. "Поставний, гарних манер, убраний був у сукню з зеленого оксамиту з золотими ґудзиками", — писав про аудієнцію французький посол П'єр де Нуає до Людовика XIV. Десь приблизно від цього часу він перестав бути переяславським полковником, фактично став придворним експертом з українських справ, почав досить регулярно от римувати пенсію з королівської каси. Дехто з істориків, вороже настроєних до Тетері, цим періодом датує "зраду" Тетері й оголошує його "платним інформатором" варшавського двору. При цьому якось забувають, що в цей час він уже став приватною особою. А королівська пенсія? Не можна відриватись від обставин епохи. Сучасник подій майбутній польський король Ян III Собєський добивався і отримував — від французького короля пенсію не лише за інформаційну службу, а й за цілком конкретну політичну діяльність у Польщі на користь французького двору, діяльність, що була дуже близькою до поняття державної зради. Але зрадником Польщі його ніхто ніколи не оголошував. Тетеря виїхав з України, буваючи там у 1659 — 1661 роках недовгими наїздами. Мешкав, переважно, у Варшаві при дворі або у своїх маєтках на Підляшші, хоча не розривав численних ниток, що пов'язували його із Східною Україною, для якої він і далі залишався дуже впливовою особою. На Тетерю полився потік королівської ласки — і він спробував зіграти такі ролі, яких ще не пробував: магната і придворного, крім цього ще й не старого вдівця, за серцем (і багатством) якого полювали представниці найкращих польських аристократичних родин.

Збирати маєтки Тетеря почав ще десь у 1652 році. Тоді від Сулимів він купив Демидів на Київщині (володів цим селом разом з сестрою Євою), до цього маєтку приєднав недалеку Литурівку (в інших джерелах — Литвинівку). 1654 року отримав від царя містечко Смілу (але чи став тоді реально її власником?); у 1656 році мав млин на Попівцях біля Переяслава. Трохи пізніше прибрав до рук Козаровичі, Глібівку, Ясногороди разом з усіма суміжними землями, що до них прилягали. У 1658 році вторгував, як згадувалося, Гощу. У березні 1659 року Варшавський сейм підтвердив його шляхетство та королівське надання в Берестейській економії (з королівських столових маєтків, прибутки яких надходили на утримання королівського двору), а саме ключові (волості) Київець, Мелешичі, містечко Піщатичі разом з приналежними до них селами — на правах досмертного старости. Мабуть, цих Тетериних земельних володінь уже тоді було більше, всіх ми не знаємо. Незважаючи на явне прагнення стати багатим магнатом, Тетеря як легко здобував маєтки, так легко їх і позбувався, часто — даруючи. Демидів подарував сестрінкові Василеві Іскрицькому, пізнішому козацькому полковникові, в зв'язку з його одруженням; Козаровичі,