Остаточно Тетеря як гетьман поставив усе на брутальну військову силу. Привести польську й татарську допомогу він зумів. Визначення стратегічних цілей (безглуздий по суті та надзвичайно легковажний за виконанням зимовий похід на північний схід, ледве чи не на саму Москву) залежало від короля, в уяві якого, мабуть, віджили картини польських завоювань на Сході початку XVII століття. Розплата за польсько-татарську допомогу була страшною: з татарами розраховувалися не лише грішми, але й українським ясиром (це була традиція ще з Богданових часів), польські війська грабували, знущалися, мучили, вирізували.

За Хмельницького Юрася
Пуста стала Україна, звелася,
А за Павла Тетеренка —
Не поправиться і теперенька. —

співали кобзарі. Не відомо, яким полководцем був Тетеря. Незвичайно мобільним і маневренним, це без сумніву. Він не щадив себе й особисто був хороброю людиною — боїв не уникав, витримав в Україні до кінця.

Чи хтось інший в цей час, спираючись на мілітарну допомогу польського короля, міг добитися кращих результатів — дуже сумнівно.

Про Тетерю як творця "своєї" держави знаємо мало.

Він намагався впорядковувати економічні відносини, проводив певну митну політику, затверджував землеволодіння — але це був справді період Руїни, коли завдання руйнувати та грабувати противника вважалося найважливішим.

Польська дипломатія підвела Тетерю не лише у мілітарному, але ще більше в політичному плані. Абсолютна безвихідність при вирішенні церковних справ, намагання польської шляхти відновити в повному обсязі своє панування і гноблення в колишніх маєтках цілком компрометували ідею можливого польсько-українського союзу і кидали навіть прихильників такої концепції в табір ворогів (Виговський, Богун). Польська верхівка виявилася нездатною перейти від тактики завойовництва до тактики рівноправного партнерства. Це був найбільший прорахунок Тетері й причина його військово-політичного краху.

Не дуже зрозуміло чому (питання вимагає вивчення) постать Тетері після його втечі з України почала обростати легендами — співчутливими або ворожими — вже серед сучасників. Нібито по дорозі з України до Польщі його дощенту пограбували поляки і він в лахмітті подався спершу до Молдавії, потім спробував пошукати притулку в Польщі. Але — даремно. Там його розстріляли так, як Виговського, — чи то в 1665 чи в 1667 році. Немовби під час втечі до Польщі 1665 року прихильники Любомирського засікли його шаблями біля Білого Каменя. Казали — і писали — що стратили Тетерю у Варшаві внаслідок скарг запорожців; що з України Тетерю і його прихильників прогнав Дорошенко; що Дорошенко взяв Тетерю в полон і видав Османській Порті. Перелік таких легенд, які, до речі, цілком вдовольняли українську історичну науку (бо на Тетері був ярлик, який давав право ним не цікавитися), можна продовжити.

Насправді Тетеря й далі жив рухливим політичним життям, і, цілком певно, не давав усувати себе в глибоку тінь. Тим більше, що він спершу розпоряджався великими грошовими засобами. До перелічених вище маєтків, власних і наданих в користування досмертно, можна додати ще містечко Любомль на Волині, містечко Мачоху на Брацлавщині, містечко Кам'яний Брід і місто Висоцьк на Поліссі (все це набутки часів гетьманування). Від С. Лєщинського отримав на тридцять років дальші землі на Поліссі та Волині (повністю Собіщинську волость, частково Чарторийську й Колківську) з десятками сіл та низкою містечок. Виникає враженя, що Тетеря поступово набирає сил, щоб знову кинутися у вир політичної боротьби.

У 1666 році він перебуває переважно у Варшаві. У травні приймає козацьких послів (не дуже зрозуміло, від якого угрупування), що пропонують знову булаву. Тетеря віддає це на рішення короля. Та король не хотів бачити Тетерю в Україні, хоча й активно захищав його від претензій запорожців, що вимагали від колишнього гетьмана віддати скарби (це все ще ті фатальні скарби Богдана!), депозити. Спеціальна комісія під керівництвом канцлера Пражмовського (як відомо, приятеля Тетері), нібито, розслідувала ці скарги й визнала претензії безпідставними (Тетеря видав на військові потреби, виявилося, вісімдесят тисяч польських золотих, які отримав від Хмельниченка, та стільки ж з власної каси). Довкола Тетері крутяться єзуїти й уніати. вважаючи, що він далі має чималі впливи в Україні. Так виникли легенди, що Тетеря сам став уніатом чи римським католиком.

В наступному році натиск на Тетерю посилюється. Це зрозуміло — руки польської шляхти вже були розв'язані: 23 січня 1667 року Росія й Польща підписали в Андрусові договір про перемир'я і розподіл України. Тепер наступають на Тетерю магнати, вимагаючи компенсації за пограбовані козаками свої маєтки в Україні. У березні 1667 року сейм касує всі претензії до Тетері з часів його гетьманування та звільняє його двір у Любліні від податків. Однак це не допомагає — Тетерю тягають по судах, йому загрожує баніція (вигнання за межі держави). Король, щоправда, скасовує присуд. Але в грудні польська шляхта Київського воєводства знову виносить ухвалу добиватися від Тетері відшкодування за грошові збори, які він брав з їхніх маєтків на утримання козаків (до речі, союзників цієї ж Польської держави, за яку боровся!). Уніати далі в'ються довкола Тетері, намовляючи його до унії, сподіваючись, що він вибереться в подорож до Риму. Ці надії в очах католиків зміцнювалися тим, що дружина Тетері, дочка Богдана Хмельницького, монашка у Вільнюсі, перейшла з православ'я на католицизм. Немов у відповідь на всі ці домагання Тетеря демонстративно вступає