Реально оцінюючи своє становище, П. Дорошенко вважав першочерговим завданням домогтися зміцнення влади на Правобережжі й заручитися підтримкою з боку народних мас, передусім козацтва, щоб згодом приступити до об'єднання козацької України під своєю булавою. Тому відразу ж став на шлях обмеження впливу Польщі на козацькі землі. Так, відмовився впустити польські залоги до Брацлава, Корсуня й Могильова, вимагав, щоб жовніри залишили Білу Церкву. В лютому 1666 року рада прийняла рішення, "чтоб в их городех полских людей нигде не было". Весною послав посольство до короля добиватися ліквідації унії, захисту православної віри, дозволу козакам проживати в шляхетських маєтках, відкриття шкіл у Києві та ін. Використовуючи ріст невдоволення політикою Брюховецького на Лівобережжі, він розсилає універсали до її мешканців, закликаючи підтримати його діяльність, прагне схилити на свій бік могилівського полковника Костянтина.

Незважаючи на заміну султаном у березні хана Мухаммед-Гірея Ааділь-Гіреєм, Петру Дорошенку вдається зберегти дружні відносини з Кримом і на початку червня отримати звідтіля військову допомогу. Опираючись на неї, він розпочав боротьбу за возз'єднання української держави. Водночас домагається, щоб польський уряд не збирав податків з населення Брацлавського воєводства. На жаль, не вдалося порозумітися із згаданим подільським полковником Костянтином, який із п'ятитисячним загоном козаків перейшов на Лівобережну Україну. Продовжували існувати серйозні суперечності з запорозькими козаками. Тим часом у другій половині липня спалахнуло повстання народних мас на Переяславщині і Петро Дорошенко послав їм на допомогу частину "серденят" (підрозділи найманої регулярної армії, які він почав створювати), а сам вирушив до Сокирної. Факти промовляють, що правобережний гетьман посилав універсали до населення Лівобережжя і а окремих полковників, закликаючи їх підтримати переяславців, щоб нарешті всі були "в соединеной братерской любві одного стадла овечки". Однак, Брюховецький кинув проти повстанців вірні йому полки, і все потонуло в крові.

Оскільки польський уряд не поспішав надати допомогу Дорошенкові, той звернувся за нею до Криму. Хан, щоб задовольнити жадобу мурз до грабежу, послав сорокатисячне військо на чолі з нурадин-султаном. їхнє прибуття у вересні поставило Дорошенка в дуже скрутне становище, оскільки татари вимагали наступу на Лівобережну Україну чи в західні райони України. В листі до маршалка коронного Я. Собєського від 21 вересня підкреслювалося: "Не маючи сили, я так мушу скакати, як мені заграють". Тому Дорошенко робить спробу використати татар для встановлення влади на Лівобережжі, але як показали події, ті не бажали вести воєнні дії, а займалися грабунками та захопленням населення в ясир. Наситившись, мурзи відійшли на Правобережжя. Невдачі змусили Дорошенка внести корективи в політичну лінію. Він зрозумів, що об'єднання України під польською короною народ зустрічає вороже; й, навпаки, на Правобережжі росте невдоволення постійними грабунками жовнірів, розташованих на постій. Не виключено, що гетьман отримав правдиву інформацію про хід переговорів в Андрусові й зрозумів, що розраховувати в майбутній боротьбі за об'єднання козацької України на допомогу Польщі — справа безперспективна. Тому вирішив не допустити розташування на Брацлавщині шеститисячної дивізії жовнірів С. Маховського. 9 грудня в бою під Браїловим він наголову розгромив її. За свідченням літописця Й. Єрлича, "мало хто живим утік". Після чого повернувся до Чигирина і розпочав облогу польської залоги, що зачинилася в замку. Ці кроки Дорошенка засвідчили його розрив Річчю Посполитою.

Тим часом істотно змінилося міжнародне становище козацької України. Переговори, які велися в Андрусові між Росією і Річчю Посполитою, завершилися підписанням 20 січня 1667 року договору, який передбачав встановлення на 13,5 років перемир'я, закріплення за Росією території Смоленщини, Сіверщини, Лівобережної України і на два роки Києва, а за Польщею — земель Білорусії та Правобережної України. Запорожжя потрапляло у спільне володіння обох держав. Договір відображав компроміс обох сторін, що засвідчував рівновагу сил між ними. І цей компроміс був досягнутий за рахунок поділу України, що мало трагічні наслідки для українського народу. Адже фактично українські землі виявилися розірваними на четверо: Лівобережну Україну; Запорожжя; західноукраїнські землі й північні райони Правобережжя; центральний і південний регіони Правобережжя, де продовжувала функціонувати козацька республіка. Ситуація, що склалася, породжувала непереборні труднощі на шляху політичної консолідації українських земель у межах єдиної національної держави. Важкого удару було завдано економічному розвитку, розірвано традиційні торгово-економічні зв'язки, що унеможливлювало складання українського ринку. На тривалий час загальмувався і деформувався історичний процес формування української нації, розвиток етнічної самосвідомості та культури.

1 березня, довідавшись про укладення цього договору, Петро Дорошенко звернувся з універсалом до всіх козаків України, повідомляючи про угоду Росії і Польщі, загрозу наступу польського війська. Тому закликав їх та