Пилип Орлик (гетьман-еміґрант)

У вихорі великої всесвітньої війни, в запалі боротьби за визволення України з-під московського панування і її незалежність - тихо, непомітно пройшли 175-ті роковини одного з найбільших і найщиріших аполоґетів незалежності України і борців за її визволення з-під «тиранського ярма російського панування»і утворення з неї «вільної, ні від кого незалежної республіки» - Пилипа Орлика, того самого милого, симпатичного Пилипа Орлика, що, продовжуючи після нещасливої Полтавської баталії діло Мазепи, залишений, покинутий всіма на чужині, як «Дон-Кіхот, в ліпшім, ідеальнім значінню» сього слова, до самої смерті «не покладав рук в невтомній боротьбі за вимріяні образи, котрі він уявляв собі в будучині», і весь згорів в огні сеї боротьби і непереможного бажання визволити рідний край з-під московського ярма...

Доля хотіла, щоб Орлик не побачив здійснення своїх мрій і з думками про рідний край і визволення його з-під «тиранського ярма московитів» помер на чужині, далеко від рідних місць і рідного краю. Але мрії його все ж таки здійснились. 9 січня 1918 року (с. ст.) Україна визволилась з-під московського панування і оголосила себе вільною, самостійною, ні від кого незалежною республікою, як того ціле своє життя добувався Орлик.

Спосіб, яким Орлик сподівався досягти своєї мети, полягав в утворенні такої військової коаліції західно-європейських держав проти Росії, котра оповістила б війну Росії в цілях визволення Ук раїни і примусила б Росію зректись України. На власні сили українського народу Орлик не покладав багацько надій. Спроби Виговського, Мазепи й інших гетьманів показали, що на власні сили не можна розраховувати. Орлик був глибоко переконаний, що без чужоземної допомоги Україні не визволитись з-під Росії ні за його часу, в період більшої національної свідомості, ні тим більше в будучині, коли Москва остаточно вб'є національну свідомість в українськім народі і зрусифікує його до решти. Для нього се було так ясно, що утворення такої коаліції він вважав єдиним шляхом, яким Україна може прийти до самостійності.

Можна, розуміється, різно ставитись до питання про визволення України межинародним шляхом - шляхом допомоги чужоземного війська. Є люди, котрі придержуються тієї думки, що Україні треба покладатись тільки на свої і тільки на свої сили. І є люди, котрі кажуть, що власними силами Україна нічого не може зробити, бо вони занадто малі, отже треба шукати шляху до визволення України тільки в зброї чужоземних Держав. Ми не є прихильниками ані тієї, ані другої гадки в цілості. На нашу думку, Україні потрібні й власні сили, й чужоземна допомога. Одними власними силами Україні важко визволятись. Події останнього часу, коли Україні довелось прохати на допомогу центрально-европейські держави, красно довели се. Приклади визволення інших держав також підтверджують се. Межинародним шляхом прийшли до самостійності Болгарія, Сербія, Румунія й інші держави. По сьому ж шляху йде й Україна. Але для того, щоб Україна могла розраховувати на чужоземну допомогу, треба, щоб українська справа в Європі була відповідно спопуляризована, щоб політичні круги Європи були нею зацікавлені.

Нам, українцям, не можна поскаржитись, щоб українська справа була в Європі невідома або щоб європейські держави були не зацікавлені нею. Українське питання тепер - межинародне питання. І велика заслуга в сьому - Орлика.

Найбільше од усіх українських історичних діячів поклав праці біля ознайомлення урядів європейських держав українською справою - Орлик. Поставивши ціллю свого життя утворення західноєвропейської коаліції проти Росії, він, щоб схилити до сього держави, входив з ними в зносини, умовляв правительства їх для загального добра до війни з Росією, піднімав українське питання на різних мирових конференціях і, взагалі, всіма силами старався поставити українське питання на степень межинародного питання. Не було в Європі ні однієї такої війни за все його життя, щоб він не пробував скористуватись нею для українських цілей. Хто б не воював з Росією або хто б не був вороже настроєний до Росії, він завше старався в справу війни внести й українське питання або нахилити якусь державу до війни з Росією. Життя Орлика - се одна безперервна європеїзація українського питання як питання державно - межинародного, котру він проводив безупинно в урядах різних держав.

От чому, говорячи про Орлика, ми назвали його людиною, що найбільше з усіх українських історичних діячів спричинилась до поширення українського питання в європейських державах. І коли тепер сі держави допомогли нам в визволенні з-під московського ярма, то велика заслуга в сьому Орлика.

От чому перша наша думка по визволенню з-під Росії - до Орлика.

Колосальна праця Орлика по європеїзації української проблеми стояла весь час у нас якось в тіні. Тінь славетної постаті Мазепи як би затьмила собою не менш славетну постать гетьмана-міґранта

Але тепер сього вже не повинно бути. Постаті великих діячів України повинні стати перед нами у весь свій зріст.

Причини, що спонукали нас видати сю книжку, такі:

1) Здійснення самостійності України Орликовим шляхом, себто шляхом утворення протиросійської коаліції держав, над переведенням в життя котрої найбільше попрацював Орлик;

2) Відсутність на книжному ринкові в числі інших видань, присвячених борцям за українську державність (Дорошенкові, Виговському, Мазепі), видання, присвяченого Орликові

3) 175 роковини з часу смерті Орлика.

При писанні сеї книжки ми користувались, головним побитом, такими джерелами: Н. Костомаровъ: Мазепа и мазепинцы. Собр. сочиненій, т. XVI, СПБ., 1905. Альфред Єнсен: Орлик в Швеції. Записки