Щоб ще більше вплинути на діяльність українських еміґрантів в Туреччині, всіх заарештованих примусили написати листи до своїх родичів, котрі були в Туреччині, з проханням припинити свою шкідливу для Московщини діяльність, бо інакше, якщо вони не перестануть під'юджувати турок проти московського царя, то їх родичів, що сидять під арештом в Москві, буде скарано смертною карою.

Однак сі листи не помогли. Орлик і інші українські емігранти, що були з ним в Туреччині, не припинили своєї шкідливої для Московщини діяльності і ще з більшою енергією стали заохочувати султана до війни з Московщиною за визволення України.

В кінці листопада 1712 року султан турецький виїхав в Адріанополь для орґанізації наступу на Московщину. Його обнадіювали на швидкий успіх посол французький, поляки і шведи, а також еміґранти України, котрі тільки й «жили надіями на визволення з московського ярма».

Пройшло кілька часу. Орлик працював не покладаючи рук, горючи надією на визволення України. Не раз і не два він мусив оббивати пороги Дивана для успішності своїх заходів.

Але в сей час не дрімало і царське правительство, котрому зовсім не хотілось воювати з турками; воно знов взялось за свої старі, випробувані вже засоби до припинення війни з Туреччиною і через голландського драгомана Тейльса, що служив в московському посольстві в Константинополі, запропонувало близьким до султана людям доброго хабаря, щоб вони вплинули на султана, аби султан згодився на відновлення мирових переговорів і припинення війни.

Спроба царського уряду завершилась успіхом: Туреччина згодилась помиритись з царем, але за умовою, що цар згодиться на два нові пункти мирового договору. Перший пункт полягав в тому, щоб була поновлена щорічна данина кримському ханові, другий - в тому, щоб кордон був проведений між річками Самарою й Ореллю і по турецькому боці сього кордону були поселені запорожці, що не визнавали Москви. «Для усунення першого пункту Шафіров звернувся до хана, обдаровував його, обіцявся дати йому в Константинополі 30 000 левків, обнадіював його, що й цар буде посилати йому подарунки. Але хан був непохитний, прислав подарунки назад з лайкою, погрожував, що коли московські посли не згодяться на сі два пункти, то їх посадять в ями і вони згниють. Щодо кордону, то московські посли згоджувались на те, щоб кордон був проведений межи Самарою й Ореллю, але ніяк не згоджувались на те, щоб поселити за ним українських козаків, що не признавали влади Москви.

Війна готова була знов розпочатись. Знов у Орлика і його товариства з'явились надії на близьке здійснення їхніх замірів.

4 червня новий великий візир Алі-паша скликав до себе вельмож і офіцерів на нараду і запитав їх - чи починати знов війну з Московщиною із-за двох пунктів, котрих московські посли не хочуть приймати, чи ні. Муфтій, котрому Шафіров пообіцяв 10 000 левків і міх соболів, одповів, що війна буде незаконною через те, що цар виконав умови договору; решта присутніх згодилась з думкою муфтія, і ся постанова була одіслана султанові, котрий одповів, що й він згоджується на мир.

Після сього межи Туреччиною й Московщиною був підписаний мир, по котрому був підтверджений попередній мирний договір, причому українське питання в сьому договорі було витлумачено так, що цар зрікається не всієї України, а тільки половини, а саме - Правобережжя. Київ залишався за московським царем. Сей мир було заключено на 25 років.

Таким побитом надії Орлика знов звели його. З царем був заключений невигідний для України мир, і справа вирішення українського питання в такому напрямі, в якому добувався Орлик, знов була одсунена на довгий час. Мало було користі для України і з того, що дістала Україна від сього миру, бо Правобіччя, згідно з попередніми договорами, мусило одійти до Польщі. Орлик хотів, щоб Правобічна Україна лишилась самостійною, ні від кого не залежною, і пробував було не допустити до переходу її в польські руки. Для сього він з запорожцями вирушив на Правобережну Україну, але сили його були невистачаючі, і польське військо, під проводом Сєнявського, що йшло займати Правобережжя, без особливих труднощів розігнало їх.

Заключення 25-літнього миру межи Туреччиною й Московщиною відбилось також і на дальшому пробуванні Карла XII в Туреччині, котрий, пробуваючи весь час в Бендерах, допомагав Туреччині в війні з Московщиною або підбивав Туреччину до війни з нею. По мирі з Московщиною йому тепер вже більш не було чого лишатись в Туреччині, і він мусив покинути межі Туреччини, в якій він знайшов собі притулок з Мазепою по нещасливій битві під Полтавою, і виїхати в Швецію, аби продовжувати там війну з Москвою.

Для Орлика настали гіркі часи. Надії на Туреччину й кримського хана звели його і одсунули здійснення його замірів на невідомий час. Турецьке правительство, що попереду давало українським емігрантам грошову і провіантну допомогу на життя і утримування війська й уряду, перестало видавати гроші і провізію, і Орлик опинився в дуже скрутному політичному й економічному становищі. До