«Тут, в Гамбурзі, нема більше безпечності. Не кажучи вже про інші приклади, в котрих багато відомо вже Вашій Екселенції, вчора опівдні в білий день напали в повозі відомого Войнаровського, небожа Мазепи, котрий був при шведськім королеві в Туреччині і завітав до Гамбурґа вже зо два місяці перед тим, і, заарештувавши, відвезли до помешкання тутешнього московського резидента. Він обідав у ґрафині Кеніґсмарк і коли, вертаючись звідтіля додому, переїздив по так званій вулиці АВС, то московський резидент, засівши з гамбурською сторожою в числі близько 16 чоловік в однім домі, напав на повіз і змусив Войнаровського як заарештованого їхати до його дому. В той же самий час випускають на вулицю 12 російських драгунів, що стояли за брамою, і ставлять їх на варту біля дому при біднім Войнаровськім». «Нема сумніву,- добавляє до сього автор листа, - що він буде виданий цареві і з ним скінчиться зле. Кілька днів перед тим його не раз попереджували приятелі, аби мався на бачності перед таким лихом і виїхав звідси. Але він сміявся собі з того, кажучи, що він не підданий царя і що з юридичного боку росіяни не можуть до нього нічого мати».

Побоювання шведського резидента збулись: небожа Мазепи було зараз же перепроваджено до Москви, допитано і з наказу царя заслано в далекі нетрі Сибіру. Там він і прожив в Якутську до самої старості, далеко од людей і культури, «одичалый и забытый всеми», каже M. Костомаров.

Так погиб, добавляє з сього приводу А. Єнсен, «небіж Мазепи, елеґантний рицар гарної Аврори Кеніґсмарк, перед котрої повагом міг встояти лише такий чоловік, як Карл XII,- погиб для людської пам'яті в снігових, холодних степах Сибіру, і лише припадок хотів, щоб в р. 1737 Войнаровського «відкрив» німець Г. Ф. Міллер, котрий подорожував в наукових цілях російської Академії наук,- потрясаюча стріча, яку використав поетично поет-декабрист Рилєєв»...

Орлик клопотався перед шведським урядом, аби воно вжило всіх заходів, щоб полегшити гірку долю нещасних страдальців за рідний край, в тім числі й братових своєї жінки і її сивоволосої матері. В листі до Мілєрна 3 грудня 1717 року він прохав шведський уряд поклопотатися, «щоб мати наша пані Герцикова, котру позбавили рухомостей і нерухомостей і заслали, відзискала свободу і була допущена до посідання своїх дібр, де вона могла би прожити спокійно старість і вмерти. Щоби жінки моїх свояків, панів Григорія і Івана Герциків, у котрих позабирали всі добра і достатки, рухомі і нерухомі, не тільки клейноди, золото, срібло і інші начиння, але навіть одежу і заслали разом з дітьми в Москву (де вони жиють з прошеного хліба), були випущені на волю з родинами і повернуті до своїх чоловіків, бо що Бог сполучив, нехай чоловік не розлучає. Щоби вернули свободу своякові моєму панові Новицькому з жінкою, котрого видав цареві Сенявський, і віддали йому його добра. Щоби матір пана Мировича з її братами, сестрами і цілим родом дістала волю і добра і могла повернути з вигнання в свій край. Щоби жінці пана Мировича вільно було виїхати до чоловіка зі всіма достатками. Щоби всі прочі наші сторонники, старшини і вояки, що знаходяться в полоні, були випущені на волю з вигнання, каторги і в'язниць».

Цар, бажаючи паралізувати шкідливу для Росії діяльність Орлика, пропонував Орликові і його близьким амністію, однак Орлик із зневагою завше одкидав таку пропозицію, прийняття якої, по його словах, означало для нього втрату честі, «котра рівняється життю»: прийнявши її, він «був би змушений ціле життє зносити нестерпимі муки душі».

Мусив клопотатись Орлик, як уже згадувалось попереду, і про утримання зі свого скромного бюджету двору, котрий складався з 24 душ. В шведськім державнім архіві зберігся перелік платень, котрі мав видати Орлик своєму дворові в 1719 році. Згідно з сим переліком, генеральний суддя Климент Довгополий мав дістати 672 таляри срібною монетою; генеральний осавул Григорій Герцик - так само; генеральний хорунжий Іван Герцик - 576 талярів; генеральний суддя Федір Третяк - 480 талярів; бунчужний Панас - 400 талярів; булавни-чий Федір Нахимоввський - 400 талярів; священик Парфеній - 200 талярів. Разом - 4072 таляри.

Так жив Орлик в Швеції.

Ми нарочито довше зупинились на економічній, матеріальній стороні його життя, на всіх отих бідуваннях і щоденних митарствах, щоб показати, в яких неймовірно важких, безвідрадних умовах доводилось Орликові працювати над переведенням в життя своїх національних ідеалів. Незважаючи, однак, на сі умови і несприяючі обставини в боротьбі за хліб насущний, він ні на хвилю не забував про свої обов'язки перед вітчизною, котра стогнала «під тиранським ярмом російського панування і дихала лише надією на слушний час для увільнення від того ярма».

Сього «слушного часу» Орлик невтомно і добувався весь свій вік. Головне завдання Орликової політики в Швеції було - нахилити європейські держави до утворення такої коаліції держав проти Росії, котра оповістила б війну Росії для визволення України. Він уже встиг упевнити шведський уряд прикласти всі сили для утворення такої коаліції проти Росії. Московщина, почуваючи свою кволість, кілька разів погоджувалась на замирення, і з нею вироблялись попередні