умовини перемир'я. Цар згоджувався на взаємну амністію, але вимагав винятку з сього до українців-зрадників, котрі пішли за Мазепою в Туреччину: а відтіля разом з Орликом і королем - до Швеції. Хоч Швеція не погоджуваласяя на се, проте ж Орлик в своїм меморіалі, поданім шведському урядові, нагадував, що він як не підданець царя не потребує амністії царя і прохав у короля захисту від ласк і запевнень царя, «через котрі не один чоловік пострадав»... Одночасно з сим Орлик не забував і Запорожжя. Переїхавши під кінець свого пробування в Швеції до Стокгольма, він пише відтіля листа до запорожців, в котрім, збентежений чутками, що в Запорозькім Війську з'явилася московська орієнтація, попереджував запорожців про шкідливі наслідки її для інтересів України і раяв згадати славні традиції Запорожжя і підняти зброю проти москаля. Разом з Запорожжям Орлик, працюючи над утворенням протимосковської коаліції ворожих до Московщини держав, відновляє зносини з Туреччиною і доручає своєму генеральному хорунжому Іванові Герцикові звернутися до Порти, щоб вона вислала своє військо на Астрахань, Озів і Дін, а сам він буде пильнувати інтересів України на Заході.
В початку грудня 1718 року Орлика спіткало велике несподіване нещастя. В сьому році помер його протектор і найяснійший король Швеції Карл XII, котрого було «забито в шанцях в Королівстві Норвеґінськім до Королівського Величества Дацького: належачего, при добуванні фортеці, називаємої Фридріхсгаль.
Смерть Карла XII мала ті наслідки для Орлика, що з Карлом XII Орлик втрачав одного з найбільших і найголовнійших своїх союзників в боротьбі з Москвою і найретельнішого її ворога. В особі Карла сходила в могилу людина безперечно прихильна до України і помічник її в її трудній боротьбі з Московщиною. Карл XII був представником тієї партії в Швеції, на котру опирався Орлик в своїх протимосковських заходах. Доки був живий Карл XII, доти можна була покладатись на війну з Москвою. От чому смерть Карла XII вразила Орлика особливо тяжко.
На Запорожжі смерть Карла XII також дала себе відчути. Як скоро дійшла до січовиків звістка про його смерть, вони зібрали раду і на раді постановили послати наступникові небіжчика короля Карла XII Фридерікові І співчуття з нагоди невіджалованої втрати. Відповідь Фридеріка І запорожцям з сього приводу на їхній вислов співчуття надрукована в IV книзі «Исторіи Малороссіи» М. Маркевича.
Після смерті Карла XII П. Орлик виїхав до Стокгольма і написав звідтіля обширнійшого листа до запорожців, котрого послав через свого шваґра генерального осавула пана Григорія Герцика 8 грудня 1719 року. В сім листі, сповіщаючи запорожців про смерть Карла XII, Орлик висловлював «сердешне вболівання» над своїм нещастєм, «же по смерті славної і вічно-достойної пам'яті Найяснійшого Короля, Його Милості Шведського, милостивого протектора, він зостався тепер осиротілим». Се нещастя усугублялось для Орлика тим, що в такий тяжкий час його роз'єднувала з запорожцями велика віддаль. Незважаючи, однак, на се, пише Орлик в листі, звертаючись до запорожців: «Можете ваша милость, добрі молодці, мила браття моя, певні того бити, же і в отлеглім краю полунощнім, за Балтійським морем пребиваючи, никогда од вашої милости, добрих молодців, серцем і душею не удалявся, леч за вашою приязню і любов'ю, і зичливістю моєю притомною єстем, стараючися найбарзій тепер, по смерті того ж нашого милостивого протектора, о общім вашій милості добрих молодців і вітчизни нашої добру». Далі Орлик каже, що ні для чого іншого він «отважився з жоною й дітьми в таку далеку сторону за Його Величеством» (Карлом XII) послідувати, як тільки для того, щоб, пробуваючи постійно при боці Його Величності, він міг неусипно дбати за інтереси й добро України. В сій справі він мав зносини з Портою Оттоманською й ханом кримським, про що він не раз сповіщав в «кількократних листах, з Турецького панства виходячи, і в дорозі з мултянської землі, з Венґер, з Німецької сторони і переправившись через море Балтичеське до Швеції». Пробуваючи в Швеції, він послав кілька листів до запорожців, в котрих «ознаймував ваш. мил. добрим молодцям - до чого річі в теперішній війні склоняються і яке було Королевського Величества Шведського наміріння, і же вскорі мів його Величество з сильними військами шведськими, яких од початку війни не бувало, на тую сторону моря переправитися; єстли б смерть не пресікла життя Його Величества, то би певне тоє при помощі Божій збулося, тоді б і я міг би з ваш. мил., добрими молодцями, злучитися і увидітися, - але Бог несповідомими своїми судьбами все тоє, - сумно добавляє Орлик, - перемінив». Проте Орлик не сумує. Він спішить обрадувати запорожців вістками про події, що наростають на Заході проти Москви, про початки великої військової антиросійської коаліції західних держав і говорить, що близький вже час визволення України з-під московського ярма. Швеція вже помирилась «з усіма неприятелями, опріч єдиної Москви». Королі польський, англійський, данський і прусський утворили міцний військовий союз проти Москви для допомоги Швеції. До них прилучився король французький і готуються прилучитись «Цесарь, Його Милость, Християнський і Голландія», з котрими вже ведуться переговори. Сі ж «монархи, найборзій Цесарь, Його Милость, Християнський і Король, Його Милость, Англійський побуждають і Порту Оттоманську на війну проти Москви». По весні ся коаліційна армія вирушить з усіма своїми силами на Москву - морем і сушею.
«Видячи таке погодне й благоприятне