Як рано Орлик почав свою громадсько-урядову діяльність - ми не знаємо, але ім'я його вже стрічається в 1698 році. В сьому році генеральний суддя Василь Кочубей оддавав заміж за ніжинського полковника Івана Обидовського свою дочку Ганну. Вінчання її одбувалось в Батурині в одній з тамтешніх церков і носило торжествснний характер. Стефан Яворський говорив «весільне казання», а Пилип Орлик підніс молодому надрукований в друкарні Київської Печорської лаври панегірик під назвою «Hippomenes Sarmacki », котрого він, певно, сам і написав. Пилип Орлик, як се видно з його листів, промов і універсалів, володів неабиякою красномовністю і публіцистичними здібностями в своїх писаннях, «підіймаючись не; раз в своїм способі вислову до поезії».

Рада, на котрій П. Орлик обирався в гетьмани, одбувалась під Бендерами, «на приличнім тому акту елекціальному місці».

По обранню Пилипа Орлика в гетьмани межи новообраним гетьманом, виборцями й Карлом XII, як протектором України, був заключений договір, на підставі котрого Україна мала керуватись в своєму внутрішньому житті і одходила під шведську протекцію. Договору сьому не довелося опісля здійснитись; однак, незважаючи на се, він має для нас дуже важче значення як яскравий покажчик постулатів Мазепи і всього освіченого тодішнього українського громадянства. Складається він з вступу і 16 статтей. Вступ починається з пояснення причин, чого Україна розриває з Московщиною переходить під шведську протекцію. Коли український народ визволився з-під польського панування, він, як рівний до рівного, прилучився до Московщини, заключивши з нею угоду, котрою мали регулюватись відносини двох самостійних держав; Вступаючи в згоду з Московщиною, народ український сподівався, «же обов'язків своїх, в договорах і статтях» сеї угоди «ізображенних і присягою стверджених, государство Московське, яко з нами єдиновірне, здержить і вільне Військо Запорозьке і народ вільний руський (український) при правах і вольностях ненарушимо під обороною своєю заховає». Однак не так сталось, як жадалось. Вже зараз же після смерті блаженної пам'яті Богдана Хмельницького Московщина виявила справжні свої заміри, пробуючи різними предлогами накинути на «нарід вільний козацький, собою никогда не завойований, невольниче ярмо». Се «порабовденне» чим далі, тим набирало все більших розмірів. Нарешті, коли Московщина зібралась навіть саме ім'я українське зжерти з лиця землі, - «тоді преречонний, славної пам'яті геттьман ясновельможний Іван Мазепа, подвигнувшися правдою і ревностю за цілість отчизни, прав і вольностей військових і желаючи усердним желанням за дній гетьманського свого владіння видіти і по смерті своєї для вікопомної імені свого пам'яті зоставити тую ж отчизну, милую матку нашу, і Військо Запорозьке городове й низове не тільки в ненарушимих, леч і в розширених і в розмножених вольностях, квітнучую і ізобілуючую, віддався в непреламанную оборону Найяснійшого Короля, Його Милості, Шведського, Карла Дванадцятого, особливим Бога Всемогучого Промислом, з військами своїми вступившого в Україну. Наслідуючи антецесора свого, славної пам'яті валечного гетьмана, Богдана Хмельницького, которий, з Найяснійшим Королем Шведським, Його Королевському Величеству соіменитим дідом, Каролем Десятим, єдиномислієм і промислами воєнними в висвободженню отчизни своєї від польського, на той час тяжкого, підданства согласуючися, не меншую міл в землях своїх поміч, до розірвання сил польських стягуючуюся», - гетьман Мазепа ввійшов в спілку з Карлом XII, і хоч «неізслідовані судьби Божі» не дали небіжчикові довести свого діла до кінця, пославши йому в Бендерах смерть, проте ж осиротіле після його смерті Військо Запорозьке Низове, не втрачаючи надії здобути бажану волю для Вкраїни за допомогою короля шведського, ухвалило далі боротися з Московщиною і постановило обрати в гетьмани «вільними, єдинократними голосами» Пилипа Орлика, «достойного тієї гетьманської честі і могучого високим своїм розумом і іскуством уряд той гетьманський під се время трудне тяжкий двигати і управляти» в українських інтересах. Позаяк же декотрі з українських гетьманів, що правували під самодержцями московськими, «дерзали» присвоювати собі самодержавну владу над українським народом, котрий ні для чого іншого пристав до Швеції, як тільки для поправи і подвигнення упалих прав своїх і