Чи розумів тут Мазепа, називаючи розум Орлика «молодим, дитинним», молоді літа Орлика, чи малий практичний державний стаж його - невідомо, але є всі підстави гадати, що при сьому малось на увазі як те, так і друге. Як відомо, Орлик був на уряді генерального писаря ще в 1707 році. Коли припустити, що йому було в сей час щонайбільше років 25-30, то в час смерті йому було 60-65 років, І в такім глибокім віці, маючи понад 60 років життя, він все іще не перестав турбуватись і боротись за долю України!..

II. Походження Орлик був чеського. Се випливає з його власних слів в одному з листів, вміщенім в «Записках Наук. Т-ва ім. Ш-ка у Льв». (т. ХСІІ), в котрому називає себе «потомком чеської шляхетської родини». Вказівки на чеське походження П. Орлика маємо також і в одній з праць О. Лазаревського (не пригадуємо зараз - якій саме).

III. Орлик походив з шляхетського роду. Се видно теж з його власних слів, наведених вище («потомок... шляхетської родини»). Про шляхетську кров Орлика говорить також Мазепа в листі Орлика до Стефана Яворського, в тому місці його, де оповідається про клятву Мазепи перед хрестом з животворящим древом. «То рекши, - каже Орлик, - Мазепа поціловав хрест з животворящим древом пред собою лежачий, а до мене обратившися, рекл тиї слова: «Держу я о тобі кріпко і надіюся, що ані совість твоя, ані цнота, ані почтивість, ні врожоная кров шляхецька не допустить тобі, абись мене, пана і благодетеля свого, зрадив, однакож для лучшої конфіденції, щоб я о твоїй вірності найменшого не міл сумнінія, як я присягнув, так і ти присягни мені перед тим же розп'ятим на животворящім древі Христом, що мені додержиш вірності своєї і секрету».

Свояк Орлика був «барон і шамбелян Його Цісарської Величності» († 15 квітня 1721 p.).

Після своєї смерті П. Орлик полишив нам деяку літературну спадщину в формі різних листів, універсалів, промов з приводу тих чи інших нагод і особливо цінного «Diariyszu podroznego», котрий переховується в одному з краківських музеїв. Як відомо, Орлик був надзвичайно освічена і талановита людина і володів неабиякими публіцистичними здібностями. З сього погляду, майже всі його писання визначаються надзвичайною художністю, красномовністю і щирістю, являючи в багатьох своїх місцях цінні зразки епістолярної літератури першої половини XVIII віку. Такі, напр., його листи до Карла XII, запорожців, Скоропадського і ін. Скільки, справді, поезії, елоквенції, приміром, в листі до Скоропадського під час першого походу на Вкраїну 1711 року або, ще більш того, в листі до Карла XII після невдачі під Білою Церквою, в котрім він описує злочинства татар. Згадаймо, напр., таке місце: «Яких нечуваних під місяцем звірств не робили тоді дикі татари! Вони обдирали й спустошали церкви - одні з них обертали в стайні, інші спалювали в попіл, а над іншими навмисне вчиняли всілякі блюзнірства: перевертали престоли церковні, топтали ногами св. дари, глумились над іконами, ґвалтували недорослих дівчат, мордували жінок і чоловіків, ще зарані позбавлених мечем, огнем і грабежем всього свого майна. На всьому просторі від Дністра до Росі нахапали вони в ясир кілька тисяч духовних і світських людей, козаків, поспільства, жінок і дітей і погнали в свої білгородські, буджацькі і ногайські оселі, спустошили вогнем і мечем весь край від Росі до Тетерева і до Дніпра, в полках Білоцерківськім і Канівськім понищили городи й містечки, а малих дітей, нездатних до ясиру, кидали в воду або розсікали надвоє. Пером неможливо описати нелюдські вчинки, котрі творив з своїми свавільними татарами син Дзяун-бея в Германівці. Його впустили в город на його прохання на підставі дружби, а він обернув весь город з святими церквами в руїни й пожежу, більш п'яти тисяч тубільців і жителів сусідніх сел, що шукали в городі захисту, татари погнали в ясир, малолітніх дівчат ґвалтували і потім кидали в огонь, що обхопив весь город; до п'яти-десяти немовлят було одірвано від материнських грудей і кинуто в огонь, інших роздирали надвоє, або, бравши за ніжки, розбивали головками об стіни» і т. д..

Скільки чуття, яка експресія, художність, запал в описі!..

Або згадаймо, напр., його лист до запорожців від 1734 року, в котрому він переконує запорожців повстати проти Москви і встати на оборону України. По силі і способу вислову, по формі мови він нагадує в багатьох місцях послання Івана Вишенського, уподобляючись йому гарячим тоном вислову і палкістю чуття.

«Авжеж вигасло тоє вашмостям, добрим молодцям, з пам'яті, як Москва при добиванню Січі, звабивши прелестним ласки царської упевненням, старшину військову і товариство до присяги, утинало їм в таборі своїм голови? Як під час війни шведської, затягнувши на службу свою немало товариства низового і упевнивши їх платою, запроваджено до Петербурга, а там їх на каторги пороздавано, де всі погинули? Не вонтплю о тім, же Москва, видаючи на собі відусіль війну тяжку і небезпечну, схоче вашмостей, добрих молодців, Військо Запорозьке, гладити, льстючи, золоті їм гори обіцяти, жалованням грошевим потішати і всякими вольностями упевняти, леч по кінченню війни що з вашмостями, добрими молодцями, станеться і до якого нещастя і згуби своєї, чого не жичу, прийдеться? Самі на себе дізнаєте і будете того жаловати, що тепер поривчо і нерозмислєне, не