Невідомо, який вплив зробив сей лист на Скоропадського, але з наказу Петра Скоропадський мусив на правий берег Дніпра вислати проти Орлика військо. Скоропадський вислав ґенерального осавулу Бутовича, про лояльність котрого до Москви іще до сього виникали підозріння. На лівий берег, проти кримського хана, вирушив московський Генерал Бутурлін, взявши з собою Скоропадського. З наказу москалів універсали, котрі писав Орлик до українського народу, кати публічно палили. Так, напр., було в Переяславському полку. Незважаючи, однак, на се, вони все ж таки, певно, мали свій вплив на населення. Боячись, щоб український уряд весь не перейшов па бік Орлика, цар, щоб забезпечити собі вірність українського громадянства, для застави наказав скликати до Глухова, тодішньої резиденції гетьманської (після Батурина), що стояла біля українсько-московського кордону, жінок всієї ґенеральної старшини, в тім числі й жінку самого гетьмана. В такий спосіб Петро гадав, що старшина українська побоїться переходити на бік Орлика. Те ж саме зробив на Правобережній Україні і київський губернатор князь Дм. Голіцин, скликавши для застави в Київ жінок правобережних полковників під час вступу в Правобережну Україну Орлика.

Більші, аніж на Лівобережній Україні, мали наслідки і вплив універсали й виступ Орлика на Правобережжі, куди він вступив безпосередньо. Тут симпатії українського народу, змученого московським пануванням, були цілком на боці Орлика і його замірів. В Черкасах, Каневі, Мошнах і в багатьох інших місцях Білоцерківського полку, а також полків Корсунського й Уманського жителі одверто ставали на бік Орлика. Сим Богуславського полковника Самусь прибув до Києва і сповіщав, що жителі прямо «рвуться» до Орлика.

Діло Орлика йшло дуже успішно. Ґенеральний осавул Бутович, котрого вислав Скоропадський проти Орлика, був під Лисянкою розбитий і здався в полон. Після сього справа пішла ще краще. Українські кріпості здавались йому без бою, одна за одною. Народ, визволяючись з-під московського панування, охочо переходив на Орликовий бік, радісно вітаючи свого визволителя. Побідний шлях гетьмана встилався одними успіхами. В царських руках зоставалась тільки Біла Церква, де заперлось московське військо, та кілька містечок Білоцерківського полку. Орлик моментально оточив Білу Церкву з усіх боків і приступив до облоги її. З ним, окрім татар і поляків, були ще козаки й запорожці зі своїм кошовим, котрих налічувалось «більш 16000, окрім міщан в полках Чигиринськім, Уманськім, Торговицькім, Кальницькім, Корсунськім, Богуславськім, Канівськім і кількохсот в полку Білоцерківськім». В сей же час кримський хан успішно воював з москалями на Слобожанській Україні. Здавалось, Орликові помагає сам Бог. В той час, як він завойовував один город за другим на Правобережній Україні, стрічаючи скрізь співчуття серед українського населення, кримський хан так же успішно продвигався зі своїм військом вперед по Слобожанській Україні, вдало розправляючись з московськими залогами і також стрічаючи співчуття у населення. На початку свого наступу на Слобожанську Україну він взяв по недовгім опорі пограничну кріпость Сергієвськ з московською залогою. Кріпость була взята завдяки українцям. Українське населення Сергієвська здало город татарам і видало їм царських солдат, що обороняли кріпость, в полон. Московська залога не в силі була боронити город і здалась в полон. Після сеї побіди над москалями хан з ордою щасливо вступив в Слобожанську Україну, безупинно пробираючись наперед і беручи одно місто за другим. В багатьох місцях жителі стрічали хана з хлібом-сіллю і вітаннями. Так було під час вступу хана в містечко Водолаг Харківського полку і в інші слободи.

Так хан дійшов до м. Водолага. Небагато вже, порівнюючи, української території залишилося йому й Орликові очистити від москалів. В царських руках зоставалась тільки одна Гетьманщина. Але тут трапилось таке, що вкінець зіпсувало всі плани Орлика. Кримський хан, дійшовши до м. Водолаг, далі утримався від походу вглиб Гетьманщини і повернув з ордою назад. Слобожани, що передались татарам, пішли разом з ними до Вольного, певно, з ціллю заселення пустопорожніх земель, що входили в склад кримського ханства. Але за ними погналось царське військо, наздогнало українців, що йшли разом з ханом, і завернуло їх назад, вчинивши над ними жорстоку кару: через те, що українці пробували одбиватись зброєю од царського війська, як воно наздоганяло їх, москалі, взявши їх, приговорили кожного десятого з них по жеребу за «зраду царя» й озброєний виступ проти царського війська до смертної кари, а решту, зібравши всіх до Москви, заслали разом з жінками й дітьми на поселення. Така ж кара спіткала її тих українців, що оддали татарам Сергієвськ.

Друге несподіване нещастя, котре спіткало Орлика, трапилось під Білою Церквою. Після здобуття нижнього городу січовики покопали там шанці і зібралися було вже громити горішній город або замок. Але вночі обложені зробили непомітно вилазку, захопили запорожські шанці, і запорожці мусили одступити. Орлик примушений був одійти від Білої Церкви. Польське військо, що помагало Орликові під Білою Церквою під проводом Галець кого, одійшло на Полісся, а татари, не слухаючись Орлика, розсипались загонами і стали набирати ясир по українських селах. Сам Орлик скоро також одступив за Дністер. З листа