На жаль, договорові сьому не довелось здійснитись. Петрові І удалось і тут підкупити візиря турецького, і той пункт договору, що торкався України, а разом з нею і Польщі, було стилізовано так неясно, що кожний толкував його собі по-своєму, і коли прийшлось реалізувати його, то межи турками і москалями повстало питання - чи обо-в'язує Прутський договір російського царя вважати, що він одмовився від України, чи ні, через те що в договорі сей пункт стилізовано неясно? Орлик толкував договір так, що цар по ньому зовсім зрікся України по обидва боки Дніпра, і вона тепер може лічити себе самостійною, ні від кого не залежною державою. Шафіров же, московський віце-канцлер в Константинополі, толкував, що тако- го обов'язку для царя з сього договору не виникає. Запорожці з свого боку вказували на договір, що був складений межи королем Швеції і ханом кримським, і виводили висновок, що Україна мусить бути вільною, ні від кого не залежною державою. Непорозуміння, що виникли межи Московщиною й Туреччиною на ґрунті неясності договору, стали на перешкоді до ратифікації Прутського миру з обох сторін. Цар, незважаючи на умову, не квапився зі знесенням Таґанрозької кріпості й поверненням Азова Туреччині, вимагаючи, щоб турки попереду вислали з турецької землі шведського короля, а турки з свого боку були незадоволені на москалів, що вони не виконують того пункту договору, в котрому говориться про одмовлення царя від України. Зимою війна межи турками й москалями неминуче мала знов спалахнути. Орлик вживав всіх заходів, щоб не допустити до миру царя з Туреччиною на умовах, котрі полишали б змогу Московщині коли-небудь пред'являти права на панування над українським народом. Щоб ще більше схилити Порту до війни з Московщиною, він в грудні місяці 1711 року вирядив з Бендер в султанську столицю посольство від імені українського народу, котре складалось з таких осіб: прилуцького полковника Дмитра Горленка, ґенерального писаря Івана Максимовича, ґенерального осавула Григорія Герцика і Костя Гордієнка як представника Запорозької Січі й Низового Козацького війська. Для керівництва посольству дав Орлик інструкцію, написану в г. Бабі 3 грудня 1711 року. Згідно з сею інструкцією, котра складалась з 10 статей, українське посольство мало перш за все від імені Війська Запорозького і всієї України висловити щиру подяку Блискучій Порті за добродійство, котре вона зробила українському народові, визволивши його Прутським договором від нелюдського московського ярма; своєю побідною зброєю вона примусила москаля згодитися на дуже вигідні для неї умови миру і заставила Московщину визнати Україну обох боків Дніпра краєм, назавше вільним і ніколи силою зброї не бувшим приєднаним до Московщини. Так Пилип Орлик розумів і толкував той пункт Прутського договору, що торкався України. Потім се посольство мало прохати Блискучу Порту вжити всіх заходів до остаточного здійснення сього мирного договору і примусити москаля, одмовившись назавше від України обох боків Дніпра, передати її новообраному гетьманові і його наслідувачам, котрих Військо Запорозьке після смерті гетьмана обиратиме вільними голосами. Далі посольству покладалось в обов'язок прохати, щоб Блискуча Порта взяла на себе посередництво в тому, щоб москалі надалі ні одверто, ні потаємки не насмілювались заявляти претензії на панування над Україною після того, як вона визволиться від рабства на віки. «Нехай Московщина, - казав в «Інструкції» Орлик, - примушенна відмовитись від України назавше, виведе із нашої землі своє військо і випустить на волю заарештовану під час минулої війни і заслану на Сибір або куди-небудь в інше далеке місце нашу військову старшину, урядових осіб і всіх взагалі українців, в тім числі й посланців від Запорозької Січі, що були затримані в Лебедині, й тих запорожських товаришів, котрі запрохали на роботи за гроші в Петербург і опісля затримали, - одних в Сівську, інших в Вільні, - а потім заслали на каторжні роботи. Нехай також москаль випустить на волю жінок і дітей генеральних старшин, полковників, сотників і інших урядових людей, котрих минулої зими москаль, прочувши про намір Блискучої Порти оповістити війну, наказав позвозити до Глухова, щоб залякати українців і сим зміцнити свою владу на Вкраїні. Виходячи з України, московське військо повинно передати всі кріпості до влади гетьмана, а само, одступаючи, не повинно робити українським жителям нічого злого, ні явно, ні тайно, не брати з собою нікого в полон і нікому не робити ніякої шкоди. Окрім того, москалі повинні повернути всі гармати, котрі вони позабирали з Січі і поодвозили в Білу Церкву; коли ж їм се буде дуже важко зробити,