Утвердження в Галичі й створення Романом могутнього. Галицько-волинського князівства висунуло його на одне з перших місць у князівській ієрархії Русі. Роман розуміє це і, прагнучи до об'єднання Південної Русі, заявляє свої права на Київ. 1202 р. він відібрав стольний град Русі у колишнього тестя Рюрика Ростиславича й посадив там людину з свого оточення: удільного волинського князя Інгвара Ярославича Луцького. А наступного року заволодів Києвом і послав туди посадника, воліючи залишитись на галицькому столі.

До історії Роман Мстиславич увійшов не лише як сміливий воїн та вмілий полководець. Йому належить честь складання проекту додержання «доброго порядку» на Русі, тобто припинення міжкнязівських чвар і організації центральної влади у федеративній Давньоруській державі. Російський історик XVIII ст. В. Татіщев переказав зміст Романового проекту, запозичений, слід гадати, з давньоруського джерела, що не дійшло до наших днів.

«Добрий порядок» Романа зводився до головної умови: у випадку смерті київського володаря нового великого князя повинні обрати шість князів: суздальський, чернігівський, галицько-волинський, смоленський, полоцький і рязанський. «Якщо ж хтось із князів розпочне війну проти іншого, — писав Роман Мстиславич, — то великий князь київський разом з місцевими князями його судить і приборкує. Якщо ж на когось війною прийдуть половці, угоріці, поляки або інший народ і сам той князь не зможе оборонитися, тоді великому князеві, погодивши це з удільними князями, належить послати допомогу від усієї держави».

Поряд з цим у проекті додержання «доброго порядку» на Русі Роман пропонував перешкодити дальшому дробленню князівств і запровадити майорат: передавати владу й князівство старшому синові, а не ділити землі між усіма синами, як чинилось тоді. Якби пропозиції Романа були прийняті, це могло б загальмувати процеси політичного роз'єднання Русі, сприяти об'єднавчим силам. Однак всі інші значні руські князі відмовились приїхати на з'їзд, щоб обговорити Романів проект. Одні вигадували різні причини, інші прямо заявили, що такого «одвічно не було» а значить, і не повинно бути.

Хто знає, якими б були дальші дії Романа Мстиславича щодо об'єднання південноруських земель, як би розвивались його стосунки з іноземними державами. Адже в останні роки життя він встановив тісні взаємини не лише з Візантійською, а й з іншою світовою імперією середньовіччя — Германською. Сама його смерть сталася, як гадає дехто з істориків, через втручання до найвищих сфер світової політики.

1205 р. Роман загинув неподалік польського міста Завихоста, під час походу проти малопольського князя Лєшка Краківського. Вже згадувалось, що наш герой допомагав одним польським князям проти інших. Загинув він випадково, наштовхнувшись під час рекогносцирування на польський роз'їзд. Однак в історіографії існує вірогідна, на наш погляд, версія, що Роман з військом лише проходив через Польщу на Захід. Французький хроніст середини XIII ст. Аберік з Труа запевняє, ніби 1205 р. Роман ішов до Саксонії. Його слова, а також коротка звістка Гальберштадтської хроніки, що 1203 р. (дата явно неточна) германському імператорові Оттону допомагали слов'яни, дали можливість окремим дослідникам припустити, що запальний Роман втрутився у боротьбу за корону Германської імперії, підтримував Гогенштауфенів проти Вельфів і напав на союзника останніх Лєшка Краківського. Якщо прийняти цю думку, то масштаби міжнародної політики галицько-волинського князя незмірно зростають.

Як би там не було, Романа в розквіті сил не стало. Галицько-Волинське велике князівство, здавалось, таке могутнє й непорушне, відразу стрімко пірнає в пучину феодальної роздробленості. Розпочинається боротьба за владу, між боярством і Романовою вдовою Анною, що мала двох малих синів Данила й Василька. Анна докладала всіх зусиль, щоб втримати кермо державної влади. До ми й переходимо.  

------------------------------------------------------------------

1. Йдеться, мабуть, про Мстислава Удатного, тестя Романового сина Данила, що був у 1219—1228 рр. галицьким князем.

2. Досі не розгадане вченими слово. Природно думати, що воно означає якийсь тюркський народ.