Науковий реферат з історії України

Сім’я Хохлових у Київському підпіллі

3

План

Вступ ..........................................................................................................4

Основна частина .......................................................................................5

Київське підпілля ................................................................................5

2.2 Життєвий шлях та підпільна діяльність Віктора і Олександри Хохлових ...........................................................................................11

Вулиця Сім’ї Хохлових у Києві ......................................................16

Висновок ...................................................................................................18

IV. Список літератури ...................................................................................19

4

І. Вступ

Однією з основних, і мабуть, найцікавішою із тем курсу одинадцятого класу з історії беззаперечно є Україна під час Другої світової війни. Вивчаючи події періоду 1941-1945 рр. мене вражав масовий героїзм людей. Особливо мене зацікавила доля людей, які перебували в окупації, але продовжували боротися за перемогу над фашистами. Зокрема це партизани та підпільники. Крім того, цього року буде відзначатися шестидесятиріччя перемоги над фашистськими загарбниками, а отже тема підпілля залишається актуальною і до тепер.

Починаючи працювати над своєю науковою роботою я використовувала літературу, яку знаходила в шкільній та районній бібліотеках, брала у знайомих та друзів. Та згодом мені стало зрозуміло, що цієї інформації не достатньо. І я звернулась до працівників музею Великої Вітчизняної війни, та за їхньою порадою почала працювати в центральному державному архіві громадських об’єднань України.

Зараз, ознайомившись з великою кількістю матеріалів про сім’ю Хохлових та київське підпілля в цілому, я дійшла висновку, що це дуже складна і заплутана тема, якій, на жаль, не достатньо приділяють увагу. Про це свідчить і той факт, що у списках міськкомів КП(б)У, залишених в підпіллі, в графі примітка чи не в кожного третього написано „подальша доля не відома”.

У своїй роботі я пишу про долю лише двох людей, але намагаюсь показати на прикладі конкретної сім’ї – сім’ї Хохлових, вклад у перемогу над фашистською Німеччиною усього підпілля і Київського зокрема.

5

ІІ. Основна частина

2.1. Київське підпілля

Якщо говорити про київське підпілля, то воно розгорнуло свою діяльність ще в перші дні війни і продовжувало вести боротьбу до останніх днів окупації.

Вже в перші дні війни завдання партійних та радянських органів у справі підготовки до боротьби на окупованій території були обговорені на спеціальних нарадах. На цих нарадах були затверджені початковий склад підпільних організацій, визначені явочні та конспіративні квартири, а також створено план діяльності підпілля. Таким чином у Києві для керівництва підпіллям створювалися основний і запасний міськкоми, 9 райкомів партії та 37 організацій у складі 646 чоловік. Секретарем основного підпільного міськкому партії затвердили М. Г. Рудешка, який до війни працював у Ленінському райкомі КП(б)У міста Києва, заступником секретаря – В. Г. Хохлова, який до війни був начальником цеху і секретарем парткому заводу „Більшовик”. Першим секретарем запасного підпільного міськкому було затверджено секретаря Білоцерківського міськкому КП(б)У С. Г. Бруза, а його заступником – П. Т. Громика, контрольного майстра авіазаводу. Склади основних підпільних райкомів партії нараховували 3 – 4 чоловік, а запасних 1 – 2 чоловік.

Слід проте зазначити, що в роботі з формуванням підпілля та його діяльності було чимало неорганізованості та безвідповідальності. Не вдалося забезпечити злагоджене керівництво розгортання боротьби на окупованій території. ЦК КП(б)У створив 30 червня 1941 р. Оперативну групу на чолі із М. О. Бурмистенком, яка мала керувати діяльністю місцевих партійних органів. Проте в наслідок складного положення на фронті, неузгодженості дій різних органів, які керували партизанським рухом і підпіллям, та через інші несприятливі обставини група не лише не виконала поставлених перед нею завдань, але й не була організаційно оформленою, її персональний склад

6

не затверджувався. Неефективними виявилися дії подібних органів при обкомах партії. Лише з часом – навесні-влітку 1942 року було створено органи з керівництва партизанським рухом і підпіллям. Суттєві прорахунки мали місце й в доборі кадрів підпільників, серед яких виявилося немало випадкових людей, нездатних до виконання покладених на них завдань. Були допущені прорахунки у визначенні структури організацій, методів їхньої діяльності, місць базування, засобів конспірації. Недостатньо уваги приділялося влаштуванню явок, призначенню зв’язкових, виготовленню особових документів підпільників. Конспіративні квартири (у Києві їх було 64) здебільшого були випадковими, неперевіреними. Ці та інші хиби в роботі призвели до того, що протягом короткого часу після окупації міста і області гітлерівцям вдалося викрити і знищити значну частину підпілля.

Були і факти прямої зради учасників підпілля. Так, у Києві на такий шлях став перший секретар Ленінського райкому КП(б)У Іван Романенко. Він добровільно здався окупантам і під час допиту в гестапо 22 жовтня 1941 року виказав ворогу імена багатьох підпільників. Але це був лише початок. Не витримав тортур гестапо й Руденко. За його участю протягом жовтня-листопада було затримано секретарів шести підпільних райкомів. Зрадниками виявилися колишній секретар Київського обкому і міськкому комсомолу Кучеренко, інструктор обкому ЛКСМУ Пустовойтов, зв’язкова підпільного міськкому партії Аристархова. За короткий час потрапили до рук окупантів 36 діячів керівного складу Київського підпілля.

На жаль всі ці негативні факти про київське підпілля не були відомі великим масам населення, як в роки війни, так і по її закінченню. Більшість документи, де йшлося про зраду, чи неорганізованість серед підпільних діячів знаходились під печаттю „цілком таємно”. А в інших документах

йшлося тільки про самовідданість та героїзм підпільників, а всі недоліки або замовчувались, або не акцентувалося на цьому увагу. Як приклад цього ствердження я надаю витяг з протоколу засідання бюро київського міськкому

7

КП(б)У від 5 липня 1946 р. Про затвердження звіту Київського підпільного міськкому КП(б)У.

1941-1942рр.

...Бюро міськкому КП(б)У відмічає, що залишений на період німецької окупації в м. Києві основний підпільний