11

Що ж стосується сім’ї Хохлових, то їх можна назвати одними з найяскравіших представників київського підпілля.

2.2 Життєвий шлях та підпільна діяльність Віктора і Олександри Хохлових

Ще тривала героїчна оборона Києва від фашистках загарбників, але вже у серпні 1941 року було ясно, що фашистська загроза зависла над столицею. Начальник цеху заводу „Більшовик” Віктор Хохлов поводив себе у цей час дещо дивно. Здається, разом з товаришами евакуюватись він не збирався, на запитання не відповідав – відмовчувався, і взагалі скидалось на те, що він чекає на прихід нової влади. Ті, хто знав його добре, не могли цього збагнути і тим більше у це повірити. Ті, хто знав його гірше, пригадували історію виключення Хохлова з партії і, розмірковуючи приходили до висновку, що те рішення, можливо, не було випадковим. Важко собі уявити, але можна припустити, що мав переживати Віктор Гнатович, дивлячись в очі своїх товаришів, знайомих, друзів і зустрічаючи в них якусь суміш подиву, недовір’я і зневаги...

І тільки декілька чоловік в усьому Києві знали напевне, що виправдовуватися йому немає в чому. Віктор Хохлов залишився у місті із спеціальним партійним завданням: як секретар підпільного міськкому партії він мав організувати опір окупантам. Той спектакль із його виключенням з партії і удаваною „образою” на Радянську владу був, зрозуміло, розіграний з конспіративною метою.

В дуже складних умовах починало свою діяльність підпілля. За відважними патріотами полювала фашистська агентура, поліцейські нишпорки. Трагедія розігралася вже у жовтні 1941 року, коли фашисти напали на слід підпільного міськкому партії, і почалися арешти, яких у той час вдалося уникнути лише трьох його членам – В. Г. Хохлову, В. І. Кудряшову і М. П. Пятаку. Невдовзі у Київ повернулись колишній секретар

12

міськкому партії К. П. Івкін та інструктор Ф. Ф. Ревуцький. На квартирі у Хохлова відбулося перше засідання міськкому партії нового складу, де секретарем був обраний К. П. Івкін, а В. Г. Хохлов його заступником.

В цій небезпечній роботі Віктору Гнатовичу постійно допомагала рідна сестра Олександра. Її не ознайомлювали з усіма справами підпільного міськкому, хоча і залишили його зв’язковою. Але в те, що брата виключили з партії, вона повірити не могла.

...Перед війною Саша працювала в органах державної безпеки. Залишаючи Київ разом з радянськими військами, вона та її подруга Устина Пащенко відстали від своїх, спробували перейти лінію фронту – і потрапили в полон. Фашисти позганяли полонених у Яготин і тримали на колишній фермі, а довкола тимчасового табору юрмилися місцеві мешканці, сподіваючись знайти рідних чи знайомих. Серед них дівчата примітили якусь жінку з дитиною на руках і до неї, незнайомої, звернулися з проханням допомогти їм втекти. Вона погодилася – і це було все одно, що згодитись ризикувати своїм життям і життям свого немовляти (заради кого? Заради людей, яких вона бачила в перше і в останнє, які навіть не встигли подякувати їй!). Жінка швидко підійшла до них і передала дитину Саші Хохловій. Та накинула хустку і пішла за нею, і (не можливо повірити!) німці не звернули на них ніякої уваги. Так само була врятована і Устина Пащенко. Подругам пощастило неушкодженим дійти до Києва, де вони зустрілися з Віктором Хохловим і невдовзі почали роботу як зв’язкові підпільного міськкому. Вони виконували чимало важливих і ризикованих завдань, але одним з найбільш приємних і почесних обов’язків було одержувати інформацію з Великої землі. Вечорами на квартирі Б. М. Стрілковського вони настроювали радіоприймач на московську хвилю і чекали, приготувавши папір і олівець, не пропускаючи жодного слова з повідомлень Радінформбюро про становище на фронтах.

13

Під керівництвом підпільного міськкому нового складу боротьба в тилу ворога ставала все активнішою. Підпільні групи створювалися на багатьох підприємствах. Одна з таких груп почала діяти на заводі „Більшовик” за безпосередньою участь Віктора Хохлова. Разом з товаришами Віктор організував антифашистську агітацію серед робітників і службовців заводу, розповсюджував листівки, зведення Радінформбюро, які випускав підпільний міськком. Підпільники проводили диверсійні акти, знищуючи або пошкоджуючи продукцію для фронту. Диверсії зупиняли роботу цехів, псували обладнання і верстати.

Однією з найбільших диверсій у лютому 1942 року керував сам Віктор Гнатович: підпільники підірвали тоді електростанцію, яка забезпечувала енергією завод, після чого заводське електрогосподарство надовго вийшло з ладу. Гестапівці почали розслідування. Підозра впала і на Хохлова.

Почались арешти. У березні заарештували багатьох робітників, серед них і В. Г. Хохлова. Всі вони пройшли через катівню, але не зрадили святої справи боротьби з загарбниками. Фашисти змушені були звільнити їх через недоведеність участі їх в диверсії.

Але для Хохлова звірячі тортури закінчились трагічно. Побитого до безтями, з поламаними руками, його викинули на сніг біля трамвайної зупинки на вулиці Польовій і прискіпливо спостерігали: хто ж прийде забирати? Тільки наступної ночі сестрі Шурі вдалося непомітно відвести його на санчатах в надійне місце на Рейтарській. Але врятувати Віктора вже було неможливо. В кінці березня 1942 року він помер. Похорон проходив таємно, для покійного дістали фальшиві документи, і за труною йшли тільки сестра Саша, Устина Пащенко, рідна тітка Віктора Гнатовича та ще кілька близьких. Члени