Процес проходив надзвичайно драматично, напружено. Вже з самого початку С. Бандера, а за ним і всі інші, відмовилися говорити польською мовою, наполягаючи на праві розмовляти українською. Далі всі вони і ті, хто приходив на суд як свідки, демонстративно віталися вигуком: "Слава Україні!". Все це вносило нервозність в хід процесу, приводило до того, що суд неодноразово виводив українських революціонерів із залу. Особливо вражала присутніх, а через пресу і все польське суспільство, постава Крайового Провідника – С. Бандери. У ньому ворог побачив справжнього непохитного, незламаного, пройнятого фанатичною вірою в свою Ідею борця, що веде за собою цілу молоду генерацію українства. Таку ж відданість і непохитну позицію у своїх переконаннях ворожий суд зустрів і в більшості інших підсудних. Все ті ж палаючі очі, все та ж пломеніюча честь.

Попереднє слідство велося дуже жорстоко. Особливо підсудних надломлювали різні фальсифікації "свідчень" і "зізнань", які польська поліція легко робила на основі "Архіву Сеника", подаючи в них переконливі факти з секретної діяльності і планів ОУH. Так не витримали Р. Мигаль, І. Малюца, Б. Підгайний, Є. Качмарський. Правда, з'явившись в залі суду, вони відреклися від своїх зізнань, гідно заявивши судові, що всі попередні зізнання є незаконними.

У результаті підсудні оунівці отримали такі вироки: С. Бандера, М. Лебедь, Я. Карпинець – смертна кара, замінена потім досмертним ув'язненням; М. Климишин і Б. Підгайний – досмертне ув'язнення. Всі решта отримали від 12 до 7 років. З повідомленням про ці вироки українська громадськість Західної Україні оголосила день скорботи на знак солідарності з українським націоналістічним рухом. По Краю були вивішені чорні прапори.

Hіби другим етапом цієї ідейної і психологічної боротьби націоналістів з ворожим режимом став Львівський "Процес С. Бандери і товарищів", який почався 25 травня 1936 р. Hа той час польській поліції вдалося зібрати більше даних про підпільний революційний рух і притягнути до справи ще цілий ряд членів ОУH. Серед них були і такі провідні діячі, члени Крайової Екзекутиви як Р. Шухевич, В. Янів, Я. Стецько. Всього перед судом постало 23 особи на чолі з С. Бандерою. Їх захищало 11 українських адвокатів.

Якщо перший процес – Варшавський – ці мужні революціонери мали змогу використати тільки демонстративно, заявивши голосно перед світом про підпільний український визвольний рух, то тепер їм вдалося через свою наполегливість виступити і з пропагандою своїх ідей. Під моральним тиском своїх підсудних польська влада дозволила їм користуватися українською мовою. Hа цей раз в націоналістів тактика була така: всі, хто вже виявлені як члени ОУH, відверто виступають на суді, пропагуючи націоналістичні ідеї, ті ж, що лише були запідозрені без доказів в членстві в ОУH, мали відмовлятися від звинувачинь і старатися "заробити" якомога менший строк. Це дало змогу С. Бандері відкрито виступити зі звинуваченнями польського окупаційного режиму і пояснити перед широкою громадськістю завдання боротьби ОУH. Пояснити, чому Організація вдається до таких жорстоких методів як атентати і за що були вбиті всі ті, хто зраджував, видавав на тортури український народ і його бойову ланку – членів ОУH. Промова С. Бандери мала великий ефект, вона розкрила всім, що ОУH не є групкою терористів, як її часом намагалися представити, а охоплює своєю діяльністю всі ділянки українського життя, фактично формує і скеровує народну думку і постає як єдиний захисник найсуттєвіших національних інтересів у ситуації гноблення і окупації.

У дусі такої ж бойовитості, великої віри у свою правоту, інтелектуальної і моральної гідності були витримані й промови інших підсудних. Практично трибуна суду перетворилася в засіб для розгорнутого (особливо у виступах Я. Стецька і В. Яніва) викладу ідеології і політики ОУH, що, безумовно, мало немале значення.

Зрозуміло, що ніяких пояснень тяжкого становища українського народу, права нації на свободу і таке інше, польський суд не хотів слухати. Він стояв на тому, що ОУH лише "затруює душі молоді", сіючи ненависть між "братнім" польським і українським народами, що і вбивства польських службовців чи агентів є звичайними кримінальними злочинами і т.д. Правда, на цей раз суд був "м'якший" (під тиском обставин: суспільна думка, розголос у світі, прагнення дещо задобрити націоналістичний рух). Тільки С. Бандеру та Р. Мигаля засудили на досмертне ув'язнення, решта отримала від 15 до 7 років, а деякі навіть були звільнені – В. Свенціцька і А. Федак.

Загалом ці два процеси принесли велику славу ОУH, заманіфестували перед світом її політичну і моральну позицію безкомпромісної боротьби за відновлення Української Держави. Водночас проведені масові арешти, і то серед членів КЕ, нанесли відчутну втрату і деяке послаблення в діяльність Організації.

Масові арешти охопили всю Західну Україну. За 1933–34 рр. відбулося, за неповними даними, понад 200 судових процесів