Реферат - Столипін
23

79,7% покупців були одноособовими селянами. Переселення селян. Уряд Столипін провів і серію нових законів про переселення селян на околиці. Можливості широкого розвитку переселення були закладені вже в законі 6 червня 1904 року. Цей закон уводив свободу переселення без пільг, а уряду давалося право приймати рішення про відкриття вільного пільгового переселення з окремих місцевостей імперії, "виселення з який признавалося особо бажаним". Вперше закон по пільговому переселенню був застосований у 1905 році: уряд "відчинив" переселення з Полтавської і Харківської губерній, де селянський рух був особливо широким. По указу 10 березня 1906 року право переселення селян було надано всім бажаючим без обмежень. Уряд асигнував чималі засоби на витрати по устрої переселенців на нових місцях, на їхнє медичне обслуговування і суспільні потреби, на прокладку доріг. У 1906-1913 роках за Урал переселилося 2792,8 тисяч чоловік. Кількість селян, що не зуміли пристосуватися до нових умов і змушених повернутися,склало 12% від загального числа переселенців. Результати переселенської компанії були такими. По-перше, за даний період був здійснений величезний стрибок в економічному і соціальному розвитку Сибір. Також населення даного регіону за роки колонізації збільшилося на 153 %. Якщо до переселення в Сибір відбувався скорочення посівних площ, то за 1906-1913 роки вони були розширені на 80%, у той час як у європейській частині Росії на 6,2%. По темпах розвитку тваринництва Сибіра також обганяв європейську частину Росії. Кооперативний рух. Позички селянського банку не могли цілком задовольнити попит селянина на грошову масу. Тому значне поширення одержала кредитна кооперація, що пройшла у своєму русі два етапи. На першому етапі переважали адміністративні форми регулювання відношень дрібного кредиту. Створюючи кваліфіковані кадри інспекторів дрібного кредиту й асигнуючи значні кредити через державні банки на початкові позики кредитним товариствам і на наступні позики, уряд стимулювало кооперативний рух. На другому етапі сільські кредитні товариства, накопичуючи власний капітал, розвивалися самостійно. У результаті була створена широка мережа інститутів дрібного селянського кредиту, ссуднозбережних банків і кредитних товариств, що обслуговували грошовий обіг селянських господарств. До 1 січня 1914 року кількість таких установ перевищило 13 тисяч. Кредитні відносини дали сильний імпульс розвитку виробничих, споживчих і збутових кооперативів. Селяни на кооперативних початках створювали молочні і маслені артілі, сільськогосподарські товариства, споживчі лавки і навіть селянські артільні молочні заводи. Агрокультурні заходи. Одним із головних перешкод на шляху економічного прогресу села була низька культура землеробства і неписьменність переважної більшості виробників, що звикнули работать по загальному звичаю. В роки реформи селянам надавалася широкомасштабна агроекономічна допомога. Спеціально створювалися агропромислові служби для селян, що організовували навчальні курси по скотарству і молочному виробництву, упровадженню прогресивних форм сільськогосподарського виробництва. Багато уваги приділялося і прогресу системи позашкільної сільськогосподарської освіти. Якщо в 1905 році число слухачів на сільськогосподарських курсах склало 2 тисячі чоловік, то в 1912 році - 58 тисяч, а на сільськогосподарських читаннях - відповідно 31,6 тисяч і 1046 тисяч чоловік. В даний час склалася думка, що аграрні реформи Столипін призвели до концентрації земельного фонду в руках нечисленного багатого прошарка в результаті збезземелювання основної маси селян. Дійсність показує зворотне збільшення питомої ваги "середніх верств" у селянському землекористуванні. Зрушення в сільському господарстві. Столипінська аграрна реформа.Розвиток капіталізму в сільському господарстві України відбувався в умовах збереження залишків феодалізму — насамперед великого поміщицького землеволодіння. На початку XX ст. тут існувало чимало поміщицьких латифундій, площі яких сягали десятків тисяч десятин землі кожна. У 1905 р. 97 найбільшим латифундіям належало близько 2 млн десятин (володіння Браницьких, По-тоцьких, Терещенків, Харитоненків, Скоропадських). В маєтках земельною площею понад 500 десятин зосереджувалося майже 9 млн десятин землі, тобто 20 % місцевого земельного фонду. Всього ж напередодні революційних подій 1905 р. на Україні налічувалося 35,2 тис. поміщицьких господарств.Маєтне дворянство, зосередивши в своїх руках величезні матеріальні цінності, продовжувало залишатися впливовою силою в державі.В районах виробництво високоприбуткових культур (особливо цукрового буряка) не лише землеволодіння, а й землекористування залишалося найбільш стійким, а у великих капіталістичних господарствах -навіть розширялось.Еволюція земельних відносин на початку XX ст. відбувалася в умовах боротьби двох напрямів розвитку капіталізму в сільському господарстві. Домінуючим був пруссь-кий, тобто буржуазно-поміщицький, тип аграрної еволюції. Проте, незважаючи на всебічну підтримку царизму, дворянське землеволодіння в країні невпинно скорочувалося, а питома вага поміщиків у землекористуванні була помітно нижчою, ніж у землеволодінні. В 1906 р. дворянські маєтки на Україні складали тільки 45,5 % приватних господарств, решта їх належала купцям, заможним селянам, міщанам тощо.Водночас у багатьох районах України зростала селянська земельна власність. Так, лише на Лівобережжі в 1905 р. в особистій власності селян знаходилося понад 1 млн десятин землі (при цьому 44,5 % землі належало сільській верхівці, що мала в господарстві понад 50 десятин).Все це свідчило про відсутність реальної перспективи для остаточної перемоги прусського шляху і, водночас, про економічну необхідність ломки старого землеволодіння, як поміщицького, так і селянського.Проникнення капіталістичних відносин у сільське господарство в різних районах України через ті чи інші причини відбувалось неоднаково. На Правобережжі перехід поміщицьких господарств до капіталістичних форм господарювання відбувався більш інтенсивно. На Лівобережжі, крім капіталістичних форм найманої праці, досить поширеною була й система відробітків, що негативно відбивалося на становищі селянства.Найбільш високого ступеня розвилку в умовах капіталізму досягла сільське господарство Півдня, де було менше

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6