Реферат - Столипін
23

України переселилося 1,1 млн чоловік. Частина з них (понад 290 тис.) повернулася на Україну. Втративши свої господарства, вони поповнили ряди сільського пролетаріату.Отже, політика насадження фермерських господарств І переселення селян не послабила соціальні протиріччя на селі, а, навпаки, ще більше Їх загострила.Переважання того чи іншого типу аграрної еволюції в різних районах України зумовлювало рівень соціального розшарування селянства. Там, де меншими були феодальні пережитки, зокрема, в середовищі державних селян, козаків (на Лівобережжі), процеси диференціації відбувалися більш інтенсивно.З часом темпи буржуазної трансформації земельних відносин на Україні зростали, але докорінної ломки не відбулося. У своїй основі землеволодіння і напередодні Жовтневої революції продовжувало залишатися напівфеодальним, що позначилося на характері поміщицького і селянського землекористування. Темпи буржуазної аграрної еволюції на Україні, як і загалом у Росії, залишалися відносно повільними.Напередодні революції на Україні налічувалося 4 нлн 221 тис. селянських господарств, з них бідняцьких—2 млн 431 тис. (57,1 %), середняцьких—1 млн 273 тис. (29,9%), заможних—517 тис. (12,2%). Таким чином, бідняки складали більше половини селянського населення України, середняки — одну третину, а решту — селянська буржуазія.У процесі розвитку капіталістичних відносин на селі для значної частини селян праця на надільній, орендованій чи власній землі перестала бути головним засобом існування. Значна частина безземельних і малоземельних селян-бідняків була зайнята землеробськими промислами, працюючи за наймом у господарствах селян-хуторян та поміщицьких економіях. Чимало селян поступово втрачали зв'язки не лише з власним господарством, а й взагалі з селом. Так само між середнім селянством зустрічалося чимало осіб, які працювали за наймом на фабриках і заводах чи будовах. Водночас серед заможних селян — «промисловців» — найбільше траплялося сільських підприємців — капіталістів.За даними земських переписів, 60 % загальної кількості селянських господарств України мали в своєму складі «промисловців». Для ЗО % «промислових» господарств України промисел перетворився на головне джерело існування; 76 % цих господарств становили бідняки. Разом з членами сімей їх налічувалося майже 6,8 млн чоловік.Водночас сільське господарство все ще залишалося головною сферою занять для 7 млн 220 тис. бідняків, 6 млн 634 тис. середняків і 3 млн 631 тис. заможних селян.Сільське господарство було головним джерелом існування також для поміщиків і сільськогосподарських робітників. Всього на Україні в 1917 р. налічувалося 1,2 млн сільськогосподарських робітників. Крім того, 3 млн 126 тис. зубожілих селян — «промисловців» — працювали в галузях, не зв'язаних з сільським господарством.Це свідчило про те, що соціальні антагонізми в українському селі напередодні революції досягли значної гостроти.На початку XX ст. Україна була одним з найбільш розвинених в економічному відношенні регіонів Російської імперії. В ній відбувалися важливі соціально-економічні зрушвння. Швидкими темпами розвивалася велика капіталістична промисловість, зріс приплив іноземного і вітчизняного капіталу. В результаті інтенсивних процесів концентрації і централізації капіталу утворювалися великі монополістичні об'єднання, які відігравали дедалі більшу роль в економічному житті країни.Водночас розвиток капіталізму в промисловості відбувався в умовах збереження залишків феодалізму на селі: поміщицького І селянського землеволодіння. Столипінська аграрна реформа не ліквідувала поміщицьку власність на землю, головним її результатом було зміцнення прошарку сільської буржуазії, посилення соціальної диференціації селянства.Зростання робітничого класу супроводжувалося ускладненням його структури, якісного складу, піднесенням класової свідомості широких робітничих мас. Набуваючи досвіду класової боротьби, пролетаріат України перетворювався на активну силу в суспільному й політичному житті країни.Відповідні зрушення відбулися й на західноукраїнських землях, хоча там масштаби розвитку капіталізму в промис-ловості були значно меншими. Проте соціальні протиріччя на селі у цьому районі набули особливої гостроти внаслідок панування великого поміщицького землеволодіння і селянського малоземелля.Економічний розвиток на Україні вів до загострення основних суперечностей передреволюційної доби: між працею і капіталом, між селянством і поміщиками, між капіталістичним містом і відсталим селам. Ці суперечності поглиблювалися внаслідок політичного безправ'я та національного гноблення українського народу з боку царизму.Результати реформи. Результати реформи характеризуються швидким ростом аграрного виробництва, збільшенням ємкості внутрішнього ринку, зростанням експорту сільськогосподарської продукції, причому торговий баланс Росії набував усе більш активний характер. У результаті вдалося не тільки вивести сільське господарство з кризи, але і перетворити його в домінанту економічного розвитку Росії. Валовий прибуток усього сільського господарства склав у 1913 році 52,6% від загального ВД. Прибуток усього народного господарства завдяки збільшенню вартості, створеної в сільському господарстві, зріс у порівняних цінах із 1900 по 1913 роки на 33,8%. Диференціація видів аграрного виробництва по районах призвела до росту товарності сільського господарства. Три чверті всього переробленого індустрією сировини надходилася від сільського господарства. Товарообіг сільськогосподарської продукції збільшився за період реформи на 46%. Ще більше ,на 61% у порівнянні з 1901-1905 роками, зріс у передвоєнні роки експорт сільськогосподарської продукції. Росія була найбільшим виробником і експортером хліба і льону, ряду продуктів тваринництва. Так, у 1910 році експорт російської пшениці склав 36,4% загального світового експорту. Проте не були вирішені проблеми голоду й аграрного перенаселення. Країна по старому страждала від технічної, економічної і культурної відсталості. Так у США в середньому на ферму припадало основного капіталу в розмірі 3900 рублів, а в європейської Росії основний капітал середнього селянського господарства ледь досягав 900 рублів. Національний доход на душу сільськогосподарського населення в Росії складав приблизно 52 рубля в рік, а в США - 262 рубля. Темпи росту продуктивності праці в сільському господарстві були порівняно повільними. У той час як у Росії в 1913 році одержували 55 пудів хліба

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6