Реферат на тему:
“Симон Петлюра”
П Л А Н
Вступ
Покликаний історією.
Життєвий шлях С.В. Петлюри до 1917 року.
Створення українських збройних сил.
2. Головний Отаман збройних сил УНР.
2.1 Діяльність Петлюри за часів Директорії.
2.2 Боротьба за владу в Україні 1918-1919 років.
3. Петлюра і міжнародна діяльність Уряду УНР.
3.1 Союзники УНР і Варшавський договір
3.3 Петлюра в еміграції.
Висновки
С. В. Петлюра:
“...Я ВІРЮ, ЩО УКРАЇНА, ЯК ДЕРЖАВА, БУДЕ”
В С Т У П
Останнім часом все частіше серед політичних постатей української історії фігурує ім'я Симона Васильовича Петлюри. Але нині, як і в попередні роки, коли ім'я “головного отамана” майже не згадувалося, повторюються вже відомі факти його життя. Пояснити це неважко. Адже в попередні часи була відсутня об'єктивна інформація про лідерів антирадянських угрупувань, що діяли в Україні у роки громадянської війни. До почасти замовчуваних, а нерідко й свідомо перекручуваних тем належала й військово-політична діяльність С. В. Петлю-ри. Дати повну і об'єктивну характеристику цій людині сьогодні непросто. Для цього потрібно не тільки детально проаналізу-вати весь його життєвий шлях, а й грунтовно дослідити той далекий вже період нашої історії — інтенсивне, глибоке й складне у своїх проявах національне явище.
Ім’я Головного Отамана нерозривно зв’язане з творенням укоаїнської армії, як основної державотворчої сили. Голова Українського Військового комітету Західного фронту, голова Українського Військового Генерального комітету, перший Секретар військових справ Генерального Секретаріату - С. Петлюра, як ніхто інший, розумів значення війська для оборони державності, - він же його створив, він з ним і пройшов усім тернистим шляхом перемог, зради, блокад і поразок.
Петлюра - безмірно вищий за те, що про нього думають. Він - з породи вождів, людина того гатунку, що в старовину закладали династії, а в наш демократичний час стають національними героями.
1. Покликаний історією.
1.1 Життєвий шлях С.В. Петлюри до 1917 року.
Симон Васильович Петлюра народився 10 травня 1879 року в Полтаві у міщанській сім'ї. Початкову освіту здобув у церковно-приходській школі. З 1895 року навчався у Полтавській духовній семінарії. У 1900 році став членом революційної української партії (РУП). Про оточення, в якому жив тоді С. В. Петлюра, ми знаємо дуже мало. У 1901 році його виключили із семінарії. Існує кілька думок з цього приводу. Одні джерела причини вбачають у революційній роботі Петлюри як члена РУПу, інші в його активній культурологічній діяльності, несу-місній з навчанням у духовному закладі.
Восени 1902 року С. В. Петлюра виїжджає на Кубань до Катеринодара, де спочатку вчителює, а потім працює над архівами Кубанського Війська. Крім цього бере участь в роботі філіалу РУП — “Чорноморської Вільної Громади”. За співробітництво з нею у грудні 1903 року був заарештований. У березні 1904 року його звільнили з під арешту “на поруки”. Він виїхав до Києва, а звідти восени того ж року — до Львова де працював у редакції органу РУП газеті “Селянин”. Наприкінці 1905 року С. В. Петлюра повертається знову до Києва, але у січні 1906 виїжджає тепер уже до Петербурга, де редагує місячник “Вільна Україна”. Там вступає до Украінської соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). У липні 1906 повертається до Києва, де працює секретарем редакції газети “Рада”, а в 1907—1908 роках—співредактор газети “Слово” (орган УСДРП).
У 1908 році за браком коштів “Слово” припинило існування. Редколегія розпалася С. В. Петлюра погодився зайняти посаду бухгалтера приватно- транспортного товариства у Петербурзі куди і переїхав на початку 1909 року, бере участь у роботі організації УСДРП. Ось що про це писав його майбутній соратник І. П. Мазепа: “ Як член філіалу УСДРП в Петербурзі, він також там виступав з рефератами майже виключно на теми про українську літературу, театр тощо. Взагалі, з розмов з ним при різних зустрічах я спостерігав, що в той час він більше цікавився питаннями літератури й мистецтва. В питаннях соціальної теорії й політики та економічних він уступав багатьом іншим членам партії. Пам'ятаю, коли на зборах нашої петербурзь-кої організації Петлюра брав іноді слово в дискусіях, то М. Порш, тодішній найвизначніший член партїї майже завжди розбивав його думки немилосердною критикою” (Мазепа І. Україна в огні і бурі революції 1917—1921 - Ч 2 -Львів 1951 -с.1161)
Згодом С. В. Петлюра переїхав до Москви. Тут він одружується з Ольгою Опанасівною Нільською. У них народилася єдина дитина — донька Леся.
Москва за часів 3-ї Державної Думи була осередком національного руху народів Російської імперії. Існувало багато таємних і легальних товариств таких як “Союз автономістів”, “Товариство слов'янської культури” з українським філіалом, товариство українців “Кобзар” тощо. У 1912 році С.В.Петлюра разом з О. Саліковським стає редактором журналу “Украинская жизнь” (орган Українського товариства), що друкувався російською мовою.
Московський період життя С.В.Петлюри важливий насамперед тому, що там остаточно сформувався його національно-політичний світогляд. Він створив свою концепцію становища України, як політичної одиниці не тільки в межах багатонаціональної Російської імперії, а й у площині міжнародних загальноєвропейських взаємовідносин. На початку першої світової війни з’явився маніфест-декларація; цей документ Петлюра опублікував на сторінках “Украинской жизни”. В ньому він обстоював тезу про лояльність українського народу до російського уряду напередодні світової війни. Необхідність цієї декларації аргументував тим, що в цей історичний момент, коли відбувається “примирення” російського громадянства з урядом, мовчання українців може “служити скріпленням того
