Стан війська УНР на 10 листопада 1920 року: 3888 офіцерів і 35.259 рядових військових [13], в тому озброєних було 2100 офіцерів, 9713 піхотинців та 2560 кіннотників. Їх піддержували російські відділи, які на основі порозуміння з керівництвом російського політичного комітету Савінкова були підпорядковані командуванню Армії УНР.

Плянований наступ військ УНР на один день випередили більшовики, й українська армія після героїчних боїв з великим власними втратами, винищивши значні сили ворога і взявши сотні полонених, мусіла відступати за Збруч (перш за все через брак боєприпасів), де й була обеззброєна військами вчорашнього союзника.

На еміграції в Польщі налічувалось майже З0 тисяч вояків [14], в тому більше чотирьох тисяч офіцерів і майже сто генералів [15]. На еміграції в Польщі опинились також тисячі біженців і всі урядові установи УНР. В Польщі, уже вдруге, опинився Головний Отаман Симон Петлюра. Короткий час перебував у Варшаві, а відтак у Тарнові.

Інтернована і обеззброєна Армія УНР протягом двох місяців [16] була відправлена до переповнених вже таборів майже стотисячною масою більшовицьких полонених [17], і з перших днів поселення змушена була перебувати в дуже поганих житлових умовах, ще до того переносити моральні зневаги зі сторони більшовицьких полонених, а також частини польської табірної адміністрації, яка вважала інтернованих за чергову партію більшовицьких або галицьких полонених.

Війська УНР було поселено в таких таборах:

ПИКУЛИЧІ - 1-а ЗАПОРІЗЬКА ДИВІЗІЯ з її командиром ген.хор.Гаврилом Базильським та його помічником ген.хор.Миколою Яшниченком; ШТАБ і культурно-освітній відділ 1-ї КУЛЕМЕТНОЇ ДИВІЗІЇ з командиром ген.хор. Олександром Бурківським, відділи обслуги бронепоїздів, технічні частини військ, ряд старшин з різних дивізій та міністерства Військових справ. Кілька тижнів перебували тут також деякі формування ОКРЕМОЇ Кінної дивізії з командиром ген.хор. Іваном Омелянович-Павленком, яких відтак переведено до Вадовиць.

ЛАНЦУТ - 5-а ХЕРСОНСЬКА ДИВІЗІЯ з її командиром полк. Андрієм Долудом та начальником штабу полк. Василем Чабанівським; СПІЛЬНА ЮНАЦЬКА ШКОЛА з начальником ген.хор. Миколою Шаповалом; КОРПУС ПОГРАНИЧНОЇ ОХОРОНИ з ген. Олександром Пилькевичем; БРИГАДА ПОЛЬОВОЇ ЖАНДАРМЕРІЇ з командиром полк.Михайлом ПОГОТОВКОМ; ТРИ СОТНІ КУЛЕМЕТНОЇ ДИВІЗІЇ та деякі формації ЗАПАСНИХ військ УНР з командиром ген.Наумом Никонівим.

ВАДОВИЦІ - 2-а ВОЛИНСЬКА ДИВІЗІЯ (деякі частини) з командиром ген.хор. Олександром Загродським (перший командант табірної групи військ УНР); ОКРЕМА Кінні дивізія з командиром ген.хор. Іваном Омелянович-Павленком, згодом, від квітня також інші формування з Пикулич та Ланцута.

АЛЕКСАНДРУВ КУЯВСЬКИЙ - 4-а КИЇВСЬКА ДИВІЗІЯ з її командиром ген.хор.Юріем Тютюнником та 6-а СІЧОВА дивізія з командиром ген.хор. Марком Безручком та початкове деякі формування запасних військ.

КАЛІШ - 2-а ВОЛИНСЬКА ДИВІЗІЯ (від кінця січня) з командиром ген.хор. Олександром Загродським, 3-я ЗАЛІЗНА дивізія з її командиром ген.хор. Олександром Удовиченком; АРМІЙСЬКИЙ ШПИТАЛЬ з головним лікарем полк. д-ром мед. Борисом Леонтівим; відділ ОХОРОНИ Головного Отамана та УПРАВА військового ДУХОВЕНСТВА Армії УНР з її начальником О. Павлом Пащевським.

ПЙОТРКУВ ТРИБУНАЛЬСЬКИЙ - ГЕНЕРАЛЬНИЙ ШТАБ Армії УНР з начальником ген.хор. Петром Липком; деякі формування КУЛЕМЕТНОЇ дивізії з помічником командира полк. (потім ген. хор.) Антоном Пузицьким.

БИДГОЩ - ЛЕТУНСЬКА ЕСКАДРА Армії УНР З командиром ген.хор. Віктором Павленком.

ЧЕНСТОХОВА - МІНІСТЕРСТВО ВІЙСЬКОВИХ СПРАВ УНР з віце-міністром ген. Володимиром СІНКЛЕРОМ; САНІТАРНО-МЕДИЧНА УПРАВА Армії УНР з полк. д-ром Олександром Даіном та ПОЛЬОВИЙ ШПИТАЛЬ з головним лікарем Юрієм Янівим, цивільні працівники державної адміністрації УНР різних рівнів.

СТШАЛКОВО - Група вояків ЗАПАСНИХ ВІЙСЬК з культурно-освітнім відділом та українська бригада отамана Лохвицького "Іскри", яка боролась з більшовиками в районі Чорнобиля в складі армії ген. Станіслава Балаховича.

Маючи перші інформації про дуже складні соціяльні та політичні умови, в яких перебувала інтернована Армія УНР, 9 січня 1921 року відповідно до закону від 12 листопада 1920 року про Тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР і Державну Народну Раду, Симон Петлюра підписав ухвалений Радою міністрів УНР Закон про Раду Республіки як тимчасовий зверхній орган народної влади, якому належить вся повнота влади.

Це рішення було дуже важливим, тому що в кінці 1920 року в Польщі знаходилось понад сорок тисяч осіб військової і цивільної української еміграції і тільки свідомою співпрацею всіх осередків, особливо згуртуванням свідомого українства на чужині під гаслами боротьби за відновлення національної незалежності можна було допомогти інтернованому українському вояцтву.

Польська влада спочатку схвально поставилася до скликання Ради Республіки в Тарнові, тому що тоді існувала певна невизначеність взаємин між Польщею і Советською Росією. Незважаючи на укладення попередніх домовленостей між обома сторонами у жовтні 1920 року, поляки не виключали можливості використати інтерновані формування Армії УНР для боротьби проти Москви у випадку припинення переговорного процесу. Тим-то державні установи і міністерства УНР цілком легальне перебували в Тарнові, майже цілком займаючи найбільший міський готель Брістоль.

За короткий час в армії було проведено ряд змін. Вже 4 лютого 1921 року на посаду голови покликаної Вищої Військової Ради затверджено б.професора Російської Академії Генштабу ген. пор.Миколу Юнаківа, а відтак інших її членів, між іншим ген. Михайла Омелянович-Павленка, Сергія Дельвіга, Володимира Сінклера, Володимира Сальського. Введено також ряд змін в організації армії, яка в таборах сховала свої організаційні структури.

Проте, легальне існування Державного Центру УНР