не перебували в різних регіонах Польщі на роботах або навчались у середніх і вищих школах перш за все Чехословаччини і Польщі, були переведені до двох таборів - Каліша і Щипйорна під Калішем, - робота табірних шкіл, курсів, художніх колективів та редакції ряду журналів не припинялась. Діяла початкова школа з дитячим садком (згодом як школа ім С.Петлюри), українська гімназія ім Т. Шевченка, функціонували різні форми військової освіти. Найбільш вагомою була діяльність літературно-мистецького товариства Веселка під головуванням підполк. Олександра Петлюри (молодшого брата Симона), яке видавало свій журнал Веселка. До його редакційної колегії входили між іншим Євген Маланюк, Федір Крушинський, Михайло Селегій, Аполоній Листопад, Антоній Коршнівський, Іван Зубенко, а серед співробітників журналу було майже 50 літераторів та журналістів. На увагу заслуговує діяльність в Каліському таборі Мистецької студії, в якій працювало до ста художників та їх учнів. Серед чільних були Петро Омельченко, Віктор Цимбал, Олекса Харків, Василь Крижанівський, Олекса Стовбуненко, Василь Дядинюк, Варфоломій Євтимович, Василь Щербак, Сергій Литвиненко. Крім художніх виставок, в таборі організували виставки в м. Каліші. Однак найбільш розповсюдженою діяльністю була масова продукція картин і їх продаж в сотнях місцевостях Польщі. Прибутки з цієї діяльності доповнювали кошти, які на діяльність майстерні надсилала організація УМСА.
Велику виховну роль в таборі пропаганди українського мистецтва в ряді польських місцевостях, виконували 142 особовий офіцерський хор під керівництвом сотника М. Кальмуцького, колектив українського національного танцю Василя Авраменка, а відтак Наддніпрянський народний хор сотника Дмитра Котка.
Загалом під час табірного періоду інтернованої Армії УНР видавалось понад п'ятдесят часописів, видано в таборах понад 150 книг, в тому більше сімдесяти військової тематики.
Надзвичайно вагомий вклад у справу розшуку і зібрання військово-історичних матеріялів внесло засноване у 1925 році в Каліші (вже за часів покликаної там Української Станиці) Українське Воєнно-Історичне товариство з 180-ма членами та виготовлюваним збірником матеріялів до історії українського війська За державність. Спричинилось воно також до захоронення в належному стані українських військових цвинтарів та могил померлих майже 7-ми тисяч українських вояків на Польській землі, в тому понад З0 генералів Армії УНР.
По розпуску таборів у 1924 році не припинена діяльність ряду покликаних до життя організацій, в тому і військового характеру. Останню до повороту в Польщі на політичну арену у 1926 році можна б назвати утопічною.
Значна радикалізація діяльності української політичної еміграції, особливо у військовому відношенні припадає на 1926 рік. Смерть Симона Петлюри, яка за словами ряду польських істориків, мала безпосередній зв'язок з поверненням до влади Ю. Пілсудського, змінила значно статус військових українських емігрантів. Першим проявом цього була у Варшаві траурна Академія по Симоні Петлюрі, на якій спеціяльний посланець Ю.Пілсудського міністр Ульрих у своїй промові ствердив, що Польща зацікавлена справою української держави і це найважливіша проблема для майбутності Річпосполитої [23]. Свого роду демонстрацією була також участь в Академії 16 генералів Війська Польського, ряду міністрів, послів Сейму РП та групи відповідальних працівників Міністерства Закордонних справ [24]. Відтак в короткому часі, в Меморандові від 24 серпня 1926 року скерованому до Ю.Пілсудського, Андрій Лівицький та ген. Володимир Сальський проаналізувавши тодішню міжнародну ситуацію, вказали на потребу помочі українській еміграції в утриманні значного людського потенціялу, який може стати в пригоді у недалекому майбутньому. Згодом після спеціяльної зустрічі польських державних представників з представниками ДЦ УНР, вирішено покликати до життя штаб міністра військових справ УНР як штаб здруженої держави, який гостинно перебував на її території і користується матеріяльною та технічною підтримкою Генштабу Війська Польського. Вирішено також ряд інших проблем, як служба б. старшин Армії УНР в польському війську, матеріяльна поміч українським старшинам та редакції військово-історичного журналу Табор. В короткому часі покликано до життя Федерацію товариств б. вояків Армії УНР, яку очолив ген В.Сальський. а покликаний штаб на 1.08.1927 року опрацював стан армії УНР на еміграції. Було 2276 офіцерів та 7110 козаків [25]. У планах передбачалось, що протягом З0 днів були можливості організувати 100 тисячну українську армію, покликуючи у її ряди українців з території Волині та Східної Галичини, особливо з діючої там організації Луг, в якій було згуртовано понад 50 тисяч молоді.
Хоч спалах II світової війни знівечив усі опрацьовані плани відносно відбудови української армії, українська військова еміграція включилась в різні структури визвольних змагань. Старшини і козаки Армії УНР були в рядах Української дивізії Галичина, УПА, відтак на провесні 1945 року під проводом ген. Павла Шандрука знаходились в рядах Української Національної Армії, готові до дальшої боротьби за державність.
ЛІТЕРАТУРА
1. W.Suleja Pilsudski a Petlura [w:] Роlskа і Ukraina, Тоrun 1997 s. 116.
2. М.Papierzynska-Turek. Miedzy tradycja a rzeczywistoscia... Warszawa 1989, s. 324.
3. В.Дмитріюк. Спомин з поезій 1918-1927 [в] Нарис історії Холмщини і Підляшшя, Вініпег-Торонто, 989, с.363-364.
4. М.КІіmесkі, ор.сіt.s.60.
5. H.Juzewski. Zamiast pamietnika (2), Zeszyty Historyczne (Раrуz), 1982, z. 60, s. 118.
6. С.Шелухин. Варшавський договір між поляками й Петлюрою 21 квітня 1920 року, Прага 1926, ч.13-14.
7. І.Каменецький. УНР і українська загранична політика між двома світовими війнами. Український історик, т. З0, 1993, ч. 84.
8. K.Kumaniencki. Odbudowa panstwowoscі polskiej. Njawazniejsze dokumenty 1919 - styczen 1924. Warszawa 1924, s. 266, 268.
9. А. Sеrеdnісkі. Рolsko-ukrainskie klopoty sojuzniczе. Wojna polsko-sowiecka Warszawa 1991, s. 211.
10. С.Петлюра. Статті. Київ, 1993, с. 194-205.
11. За: J.J.Bruski Ryga w perspektywie ukrainskiej, Traktat ryski 1921roku ро 75 latach Torun 1998, s.