Що ж стосувалося Польщi, то й тут господарськi iнтереси домiнують над традицiйним вiдчудженням. З Правобережжям торгiвельнi стосунки були далеко не безхмарними, зважаючи на велику кiлькiсть пограбованих, а то й просто закатованих запорозьких пiдприємцiв польскими урядовцями. Але й при цьому зв'язки Правобережної України з Запорожжям також були не тiльки активними, а й життєво необхiдними для обох сторiн.19 Цiкавим видався й той факт, що тi ж польськi шляхтичi намагались рятувати своє майно i худобу вiд гайдамакiв на землях Вольностей.20

Товарне господарство давало Сiчi найбiльшi кошти. А натуральне господарство дрiбних зимiвникiв, де частка найманої працi була незначна, або й зовсiм вiдсутня - було звiльнене вiд будь яких податкiв. За вiйськовою регулою, яка витiкає з iнституту батькiвства i побратимства, цi господарi повиннi були надавати притулок перехожим сiчовикам i посильним вiд Вiйська. Це друга й остання повиннiсть господарiв зимiвникiв.

Зробивши висновки про певний автономiзм зимiвникiв в устрої Запорозьких Вольностей, слiд вiдзначити i його вiдносно вiльнi стосунки з iноземними сусiдами. Так, козаки співволодільці зимівника в урочищі Переволок зверталися до Перекопського каймакана з проханням знайти покредених у них татарами коней. Недарма серед запорожцiв була поширена приказка, своєрiдна формула успiху: "Хочеш бути багатим - не будуй доброї хати, над границею живи, передержiя держи." Намагання певної частини козакiв жити на кордонах спостерiгається ще з часiв Ласоти. Причому ця частина була бiльшою за кiлькiсть сiчовикiв.21 А тому слiд обережно ставитись до твердження В. Біднова, що над татарським кордоном зимiвникiв було мало.22 Деякi картографiчнi данi XVIII ст. i археологiчнi розвiдки доводять, що щiльнiсть зимiвникiв на прикордонних територiях була ненабагато меншою нiж в пiвнiчних паланках.23

Бiльше того, маємо певнi вiдомостi що навiть цiлi слободи запорожцiв були розташованi далеко вiд кордонiв на територiях татарських кочовищ.24 I це вiдбувалося не лише через брак вiльних для поселення земель, а також з мiркувань ближчого розташування до ринкiв збуту своєї продукцiї.

Важливим в цьому вiдношеннi виступало бажання уникнути, по можливостi, будь якої влади над собою, навiть влади Сiчi. Її авторитет падав разом з падiнням агресивностi пiвденного сусiда, який з огляду на зростаючу росiйську експансiю бiльше турбувався про збереження свого, а не про загарбання чужого. Сiчова функцiя оборонця вже не мала великого попиту, а через це i авторитету. Для його пiдняття Кiш посилював адмiнiструювання i розсилав погрозливi накази: "...мимо вiдома своїх курiнних i без пашпортiв Вiйськової канцелярiї нiкуди не їздити, а хто хоче вiдлучитися в зимiвників, тим також давать бiлет."25

З огляду на все бiльшу економiзацiю i демiлiтарiзацiю Запорозьких Вольностей, роль Сiчi, як вiйськового захисника своїх суб'єктiв зменшується. Бiльшу роль починають вiдiгравати загальнi економiчнi закони i зимiвник намагається зберегти i закрiпити за собою певну автономiю. Вiн, для своїх мешканцiв починає грати ту ж роль, яку зовсiм недавно для них грала Сiч - роль захисника i упорядника. Тепер негнучкiсть старих загальновiйськових законiв стає на перепонi стосункiв мiж зимiвниками i Сiччю, якою до того ж понукали до невигiдної вiйни за чужi iмперськi iнтереси.

Не випадково деякi зимiвники перетворювалися на бази гайдамацького руху. Руху - опозицiйному офiцiйнiй Сiчi. Як свого часу Сiч була опозицiйна любому уряду, маючи свої мiлiтарнi iнтереси домiнуючими над iнтересами держави-сюзерена, будь то Польща або Московiя. Коли їх мiлiтарнi iнтереси збiгались, то вони були взаємозацiкавленi один в одному. А коли цi iнтереси не спiвпадали, то наступала чергова криза у взаємостосунках. Саме цим можна пояснити i факт бiльш довгого iснування зимiвникiв про якi згадується аж до 1804 року.26 Саме їх, а не Сiч завзято боронили ватаги Поляруша, не даючи змоги росiйським вiйськовим спокiйно описувати i розкрадати майно зимiвчакiв.27 Саме на зимiвники був нацiлений перший пiдступний удар царату i їх захоплення зробило Сiч абсолютно безпорадною перед вiйськами Текелiя. I нарештi, саме зимiвники найчастiше згадуються в вiдомому указi Катерини-II, бо вони були одною зголовних причин лiквiдацiї Запорозьких Вольностей.28

Використана література:

1 Скальковський А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. -Одесса. 1841. С. 235

2 Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків в 3-х т. -К., т.1. С. 301.

3 Слабченко М.Е. Соціально-правова організація Січі Запорозької. // Праці комісії для виучування історії західноруського і українського права. -К., 1927. -Вип.ІІІ. С.

4 Голобуцький В. Запорозьке козацтво. -К., 1994. С. 502.

5 ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 348. арк. 2.

6 ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 52. арк. 22-23.

7 ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 279. арк. 15.

8 ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 279(1). арк. 25.

9 ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 348. арк. 8.

10 ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 52. арк. 37.

11 ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 279(1). арк. 25.

12 Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків в 3-х т. -К., т.1. С. 188.

13 ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 67. арк. 42,50,55,89.

14 Слабченко М.Е. Паланкова організація Запорозьких Вольностей. // Праці комісії для виучування історії західноруського і українського права. -К., 1929. -Вип.VI. С.197.

15 ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 293. арк.45.

16 Слабченко М.Е. Паланкова організація Запорозьких Вольностей. // Праці комісії для виучування історії західноруського і українського права. -К., 1929. -Вип.VI. С.195.

17 ЦДА ВМФ Росії. Ф. 1331. оп. 4. № 649.

18 ЦДІАУ ф. 229. оп.1. спр. 179. арк. 4.

19