У глаголицьких текстах частіше згадуються найаркаїчніші висловлювання, а це доказує те, що глаголиця старша від кирилиці. Крім того, у гаголицьких текстах трапляються слова властиві мові тільки західних слов’ян, що жили колись у Моравії. І попри все є ще й ряд пергаментів, на яких кирилицькі тексти написано поверх зітертих або змитих давніших глаголицьких. Та й форма кирилицьких літер, доволі не простих, наводить на думку що це письмо створювалось штучно. То коли ж народилась Кирилиця? А розквітла вона у Х сторіччі при дворі болгарського царя Сімеона. У країні розвивається писемність, створюються болгарські, переписуються Візантійські книги за допомогою “книжного” письма, тобто уставу. Його квадратні, чітко окреслені літери набагато простіші від глаголицьких. Ними легше користуватись, легше писати і читати. Саме тоді, напевно, під впливом візантійського уставу входить у життя кирилиця. А люди, що творили її, додали до алфавіту літери, яких не було у візантійському установчому письмі.

Можливо, запозичені ці літери з глаголиці. Чи так це? Обидві гіпотези висунули поважні вчені. І тих, хто вважає Костянтина творцем глаголиці, стає дедалі більше. Джерел для вивчення глаголиці і кирилиці було дуже багато. Важливі пам’ятки знаходились під час археологічних розкопок та досліджень. Ось наприклад декілька пам’яток глаголицьких:

Київські листки, що являли собою шматки католицької месси, це вказує на їх моравське походження. На західнослов’янське походження свідчить також ряд деяких приголосних.

За графічне Євангеліє, яке зберігалось великий проміжок часу у Загрофському монастирі, на острові Афон. У ньому були пізніші вставки і приписки, написані кирилицею.

Написано це Євангеліє було на 304-ох листках. У Євангелію зберігалась архаїчна особливість в граматичному порядку. Воно відбиває ряд пізніших фонетичних змін, які змушують віднести час його написання до ХІХ ст. а не до Х як думали деякі вчені.

Маріїнське Євангеліє, яке було знайдено 1842 р. у монастирі св. богородиці Марії, де і зберігалось протягом багатьох років.

.Зірник Клоца, який складався із 14-ти сторінок.

Синайський Псалтир, який зберігався в монастирі свят. Катерини на горі Синай, звідси і получив свою назву.

Ученим відомий ряд і інших невеликих за об’ємом глаголицьких пам’яток, час написання яких ще встановлюється.

До кирилицьких пам’яток можна віднести стародавній слов’янський текст, що становив собою надпис на могильних плитах, на стінах церков, написані кирилицькими буквами. Найдавніший надпис – це Добруджанський 943 р. найдений в 1950 р. при побудові каналу Дунай – Чорне море, вчений що знайшов це надпис, твердить, що його походження болгарське. Також був знайдений у 1952 р. в Болгарії надпис на могилі чергубиля Мостича. Цей надпис був без дати, та судячи по всьому, написаний не пізніше 60-х років Х ст. Та найбільш цікавим для лінгвістів залишається надпис царя Самуїла датований 993 р. Із кириличних пам’яток виділяють також Савина книга - збірник Євангелій. Рукопис відноситься до ХІ ст. і особливості орфографії показують що це ранні кириличні пам’ятки. Ще відома Супральський рукопис, який складається з церковних книг, відноситься до ХІ ст. і складається з 260-ти листків. Рукопис був найдений в монастирі в Супраслі біля Білостока.

Всі ці письмові пам’ятки становлять особливу цінність, незважаючи на невеликий об’єм деяких рукописів. Всі вони представляють датовані надписи, і служать початковими пунктами для визначення часу написання, тих що не мають дати, і служать порівняння букв. Отже, аналізуючи життя і творчість двох братів просвітителів Костянтина і Мефодія, можна сказати, що їх праці є неабиякою цінністю для всіх поколінь. Адже завдяки їм у наших далеких пращурів з’явилось своє письмо, яким могли користуватись у свій час і передавати нам, своїм попередникам все важливе, історичне, що відбувалось у той час.

Використана література

Леута О.І. Старослов’янська мова: Підручник. – К: Вища школа, 2001 р. ст. 27-45.

Хабургаєв Г.А. Старославянський язык. Учебное пособие для студентов пед. Ин-та “Русский язык и литература” М., “Просвещение”, 1974 р. ст. 20-55.

Утевська П.В Невмирущі знаки: Нариси. – К.: Веселка, 1981 р. – ст. 209-215.