що взаємини з блоком центральних держав були на той час головним напрямком зовнішньої політики України, зокрема, відносин з Австро-Угорщиною, яка відмовлялась ратифікувати Брестський договір, анулювала під впливом Польщі таємну статтю договору щодо утворення Коронного краю зі Східної Галичини та Буковини, намагалася відступити Холмщину Польщі і фактично втручалася у відносини України з іншими державами. Саме В. Липинському було доручено ратифікацію угоди про мир з Австрією. Він зумів виявити великий дипломатичний хист і своїм розумінням і тактовною поведінкою здобув собі повагу і визнання у чужинців, високо підніс авторитет українського посольства у Відні. Все це він мусив робити в умовах фінансових труднощів та слабкої інформованості з Києва. Він зумів домогтися, щоб влада в Галичині була передана в руки українців. Західна Україна, наголошував Липинський, має бути забезпечена з боку географічного, неможливо мати осередок напруженості в Карпатах перед перспективою боротьби на Сході, інакше Україні "пряма дорога до царя московського, православного".
Багато зробив український дипломат і у справі повернення на батьківщину військовополонених. Липинський уважно стежив за розвитком подій у країні акредитації, надсилаючи компетентні поради до Києва. Він навіть виконав певні контррозвідувальні функції – попередив про австрійську шпигунську мережу в столиці України.
Після падіння Гетьманату В. К. Липинський залишається на посаді посла. "Рішив не покидати свого поста, – пише він 13. Х. 1918 р. Дорошенкові, – доки не минеться ся криза, хоч по правді кажучи кожний день тут у Відні руйнує зовсім моє здоров'я". Тільки завдяки особистим зв'язкам посла і його авторитету серед дипломатичного світу у Відні численним місіям Директорії УНР, що приїздили сюди, вдалося здобути собі візи і змогу проїхати до іноземних столиць.
Коли ж в УНР остаточно запанувала анархія і замість інтересів держави на перший план висунулися інтереси партій і амбіції числених "отаманів", то влітку 1919 р. Липинський був змушений вдатися до демісії.
Відповідальна робота В. К. Липинського у Відні яскраво підтверджує високу оцінку, яку дав йому Д. Дорошенко: "добрий дипломат, справжній державний муж, великий український патріот".
Використана література:
Веденєєв д. Зовнішньополітичні погляди та діяльність в'ячеслава липинського. – к., 2004.
Лисяк-Рудницький. Липинський Вячеслав // Енциклопедія українознавства.- Т.4. Львів, 1994.- С. 1292 [репринтне видання].
Смолій В.А, В. М. Ричка. Вячеслав Липинський та його праця "Україна на переломі. 1657-1659 рр. // Український історичний журнал.- 1992. - № 2.- С.142.