Працював Айвазовський із захватом і дуже швидко, зазнаючи насолоди від процесу творчості, від того, як виникають під кистю з безформних спочатку мазків хмари, повітря, лінія берега, рух хвиль. За перші місяці життя в Італії в 1840 році Айвазовський написав тринадцять великих картин. У наступному - сім, ще через рік - двадцять. До цього числа не входять роботи невеликих розмірів, альбоми малюнків, начерків, які художник робив постійно, перебуваючи в дорозі, за дружньою бесідою або міркуючи над новим сюжетом для великого полотна.

Тут, в Італії, остаточно зформувався метод роботи Айвазовського. Він був дуже індивідуальний, ні на кого не схожий. «Коли я їхав в Італію, - розповідав художник, - мені повторювали все у вигляді напуття - з натури, з натури пишіть!.. живучи в Сорренто, я прийнявся писати вид з натури з того самого місця, з якого в колишні роки писав С. Щедрін... писав я рівно три тижні. Потім точно також написав вид в Амальфи. У Вико написав дві картини по пам'яті захід і схід сонця. Виставив усе - і що ж виявилося - вся увага публіки була звернена на фантазії, а ці проходили мимо - як давно знайомі». Для себе Айвазовський раз і назавжди зробив висновок, що особливості його сприйняття природи, зорової пам'яті, уяви, нарешті, темпераменту не сполучаються з характером роботи на натурі. Він не міг сидіти з мольбертом і кистями на узбережжі моря й, годинами спостерігаючи мінливість висвітлення, рух хвиль, копітко переносити це на полотно. Його феноменальна пам'ять утримувала множинні стани атмосфери, ефектні, єдині у своєму роді миті життя природи, а вироблена роками, відточена техніка, філігранна професійна майстерність дозволяли безпомилково й переконливо відтворювати створену уявою картину природи.

Айвазовський виробив свою теорію. Він був переконаний, що «рух живих стихій невловимо для кисті: писати блискавку, порив вітру, сплеск хвиль - немислимо з натури. Для цього художник повинен запам'ятати їх, і із цими випадками, так само як й ефектами світла й тіней, становити свою картину». Спосіб його роботи був дуже індивідуальний. Він починав писати картину із зображення неба або, як він любив говорити, - повітря. І як би не було велике полотно, він закінчував цю частину картини в один сеанс, не відходячи від полотна іноді по дванадцять годин підряд. Цим досягалося відчуття особливої єдності кольору, повітряної атмосфери, переконливості й правдивості в її передачі.

Айвазовського завжди рятувала його щира, безмежна любов до мистецтва, феноменальна працездатність, непідробленість почуттів, які виражалися в його створеннях. Не випадково картини його викликали замилування не тільки публіки, але й професіоналів-художників і щирих знавців і цінителів мистецтва. Своє здивування мистецтвом Айвазовського виразив відомий англійський художник-мариніст Вільям Тернер, що жив в 1842 році в Римі.

Із задоволенням працюючи над розмаїтістю морських пейзажів, прагнучи не повторюватися в їхніх сюжетах, Айвазовський щораз шукав нових відтінків висвітлення морської води або хмар, стану атмосфери. Але він прагнув знайти й свою, нову тему в пейзажі, властиву тільки йому. Такою картиною стала більша композиція яку художник назвав “Хаос”. Вона зображує рух неприборканої первозданної стихії, що опромінює комета, виявляючи собою творця стихій – неба, землі, води. За основу ідеї картини Айвазовський взяв слова із книги Буття: «Земля ж була безвидна й порожня й тьма над бездною, і Дух Божий носився над водою». Картина привернула увагу Папи Григорія XVI. Він придбав неї для Ватикану й нагородив художника золотою медаллю. Гоголь із веселим жартом поздоровив Айвазовського: «Исполать тобі, Ваня! Прийшов ти, маленька людина з берегів Неви в Рим і відразу підняв Хаос у Ватикані».

Здавалося б, такий гучний успіх, визнання, слава, які супроводжували майже кожен новий добуток Айвазовського, могли створити атмосферу суцільного свята, богемності, розсіяності життя. Але натура художника не приймала подібного стилю життя. І від п'янких захоплень його теж рятував головний, і мабуть, єдиний інтерес - його творчість, якій було підлегле все. Первісні матеріальні труднощі - половину скромного змісту, що він одержував від Академії мистецтв, Айвазовський відсилав матінці у Феодосію - незабаром закінчилися. Продаж картин приносила достатнє й упевнене забезпечення. Це давало можливість художникові багато подорожувати. Він почав їздити в Іспанію, на Мальту, відвідав Англію, Францію, Швейцарію, Німеччину, Голландію. Його тягли місця, де він міг поповнити свої враження, пов'язані з морем, традиціями мариністичного живопису, нагромадити новий досвід. Айвазовський не упускав можливості виставляти свої картини в європейських містах.

На кожній виставці його супроводжував успіх. За виставлені в Луврі картини Айвазовський був нагороджений золотою медаллю. До 27 років він став членом Петербурзької, Римської й Амстердамської Академії мистецтв.

У середині літа 1844 року завершилося чотирирічне перебування Айвазовського в Європі. Він повернувся на Батьківщину, увінчаний визнанням, європейською славою. Академія мистецтв у вересні вдостоїла свого колишнього учня званням академіка, а через кілька днів видане розпорядження Міністерства Імператорського двору про прирахування його до цього відомства зі званням живописця Головного Морського штабу «із правом носити мундир Морського Міністерства й для того, щоб звання це вважалося почесним без виробництва грошового змісту». Ставши художником Головного Морського штабу, Айвазовський одержав перше офіційне замовлення - виконати види Кронштадта, Ревеля, Петербурга з боку моря, фортець Свеаборг і Гангут.

Художник і раніше із захопленням писав види приморських