Параска Хома щедро відкривала свій дім для сільської дітвори. Вона ходила до студії юних художників Чернятинської середньої школи не один рік, вже багато студійців йшли шукати стежки-дороги до великого мистецтва.

Дуже повно вияскравлює вдачу художниці, розуміння нею свого місця на землі її звертання до дітей, надруковане у журналі "Малятко": "Люблю і річку, і гай, і поле. Та над усе люблю квіти. Отож і саджу їх завше багато. Хай ніжаться в сонячнім промінні мої троянди, півонії, чорнобривці. Хай пломеніють у прохолодні осінні ранки айстри та жоржини.

Дивлюсь я на них - і ніколи надивитись не можу. А щоб квіти повсякчас зі мною були, навіть у лютий мороз та білу снігову завію, беру фарби чи кольорові олівці і малюї собі. Малюю гребенястих, пишнохвостих півнів у буйному вінку. Малюю барвисті килими польових та лісових квітів. А ще - соковите гроно винограду, вусатий качан кукурудзи міцного, кремезного здорованя бурячиська. Щодень я бачу, як усе росте-виростає, бо вже чимало літ працюю на щедрому колгоспної полі. Мені малювати веселіше, коли я співаю. Часом почую яку пісню радіо, дивись, а сама рука так і тягнеться до паперу, щоб намалювати А ще малюю все, що зацвітає, духмяніє, колоситься в наших луках, гаях, на городах.

Село моє, Чернятин на Івано-Франківщині, - велике, заможне, в квітучих садах. Всякого зела в нас доволі. І навіть вулиця, що на ній живу. Зеленою зветься. Справдї тут царство квіток. Квіти люблю, квіти і малюю. Ви, друзі, знаю, теж полюбляєте фарби. Часто бачу і ваші малюнки видрукувані. Нехай любі, живеться вам весело! З піснею, з сонечком, з квітами барвистими"!

- А що,- усміхається Параска Петрівна. - Може, колись тут, у Чернятині, буде і моя школа... Підуть учні. Я думаю таки дужче братися за роботу...