Південно-Західного відділення Російського географічного товариства, в якому брали участь В.Антонович, М.Лисенко, П.Чубинський, Ф.Вовк, у народі посилюється інтерес до свого історичного минулого, до народного мистецтва. В образотворчому мистецтві того часу особливо інтенсивно розвиваються побутовий та історичний жанри, які дають змогу відобразити найважливіші явища та події сучасного і минулого. Особливо багато художників звернулися до історичного жанру, в якому реалізовували свої національно-патріотичні почуття.
Активізації культурного життя сприяла також виставкова діяльність різноманітних товариств та об’єднань, зокрема найбільшого на той час у Росії Товариства пересувних художніх виставок, і творчість видатних майстрів російського живопису І.Рєпіна, М.Ге, І.Крамського, В.Маковського, М.Ярошенка, які створювали картини на українські теми і всіляко підтримували розвиток національного мистецтва, сприяли зростанню багатьох українських митців, допомагаючи їм матеріально під час навчання у Петербурзькій Академії мистецтв. Саме в такій атмосфері загального піднесення, що панувало всупереч заборонам царської влади української культури, формувалася творчість Олександра Мурашка. Безперечно, великий вплив на світогляд і творчість його мав дядько, Микола Мурашко, проте вирішальну роль у його становленні як українського митця відіграв славетний живописець Ілля Рєпін, картина якого «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» була дороговказом у національному скеруванні творчості багатьох учнів Академії — вихідців з України. Про вплив Рєпіна на Мурашка свідчить уже те, що під дією Рєпінових «Запорожців» він виконав конкурсний дипломний твір «Похорон кошового». У майстерні Рєпіна Олександр Мурашко зблизився з багатьма українськими художниками, серед яких були П.Мартинович, О.Сластьон, С.Васильківський. В основу великої монументальної картини покладено сюжет з життя Запорозької Січі. Художник з великою майстерністю змалював почуття січовиків-запорожців, які урочисто проводжають в останню путь свого отамана. Як і Рєпін у «Запорожцях», Мурашко серед центральних персонажів зобразив славетного кошового Івана Сірка.
Водночас творчість Рєпіна-портретиста, який, подолавши академічну умовність, був сміливим новатором у розкритті внутрішнього світу портретованих, орієнтувався на кращі психологічні взірці європейського живопису, визначила й творчі пошуки Олександра Мурашка. Вже перша значна робота його як портретиста — «Портрет дівчини» — свідчить про відчутний вплив рєпінської енергійної манери письма, поетичність у розкритті образу. Водночас на творчу манеру Мурашка-портретиста мала помітний вплив творчість В.Сєрова, якому притаманні витонченість художнього смаку, артистичне відтворення найглибших нюансів людських переживань засобами витонченого живопису.
Пенсіонерське відрядження за кордон дало змогу Мурашкові поринути у вир бурхливого мистецького життя головних європейських художніх центрів—Парижа та Мюнхена, де він перебуває до 1907 року. Різноманітні, нерідко кардинально протилежні за своїми скеруванням мистецькі напрями і течії не залишилися осторонь творчих пошуків майстра в царині кольору та форми. Але найбільше до душі були йому досягнення французьких імпресіоністів, завдяки яким його палітра стає яснішою, декоративнішою, емоційно наснаженішою, соковитішою, а характер розкриття образів у портретах — експресивнішим. Саме в Парижі Мурашко створив один з найефектніших своїх творів «Дівчина у червоному капелюсі» (1902—1903), який є одним з кращих досягнень українського портрета ХХ століття.
За кордоном Мурашко створив також серію картин, у яких відобразив життя Парижа та парижан («Парижанка», «У кафе», «Паризьке кафе», «Біля кафе»), вдало поєднав колористичні здобутки імпре-сіонізму з тонким психологізмом, композиційною виразністю.
Важливою рисою Мурашка як митця й громадянина була його активна участь у розбудові української школи мистецтва. Свій досвід, перейнятий від І.Рєпіна та М.Мурашка, він плідно використовував як викладач Київської рисувальної школи, пізніше у Київському художньому училищі та власній студії, відкритій ним разом з художницею А.Крюгер-Праховою у Києві 1913 року. У своїй системі викладання Мурашко відмовився від механічного копіювання гіпсів і мертвої натури. Він, як і французькі імпресіоністи, навчав молодих художників праці тільки на живій природі, постійно радив спостерігати і фіксувати життя в усіх його проявах, розвивав в учнів тонке відчуття кольору, схиляв їх бути в цьому старанними учнями природи. Його концепція розвивалася в річищі загального розвитку української культури, яка прагнула після століть духовного поневолення відродити давні традиції, й зокрема української школи живопису. Мурашко брав активну участь своєю творчістю і педагогічною діяльністю в нацiональному відродженні часів Української Держави.
Разом з М.Бойчуком, Г.Нарбутом, Ф.Кричевським створили Українську Академiю мистецтв. Кращі твори Мурашка — «Портрет дівчини у червоному капелюсі» та «Селянська родина» — піднесли український живопис до рівня найкращих світових досягнень початку ХХ століття.
Мурашко загинув від рук бандита в розквіті свого творчого життя. Обставини його смерті й донині не розкриті й залишаються загадковими, як і нагла й загадкова смерть у ті самі роки подвижників української культури Івана Стешенка, Миколи Леонтовича, Олександри Єфименко, Федора Вовка, Георгія Нарбута.