В 1751 році в Парижі вийшли перші томи славетної “Енциклопедії”, перед цим з’явилися “Філософські думки” Дідро й “Про розум” Гольвеція, потрясав Європу Вольтер, якого вже двічі було кинуто до Бастилії і вигнано за межі Франції, задумувалися навіть у тих верствах суспільства, де геть не часто спостерігається звичка мислити, водночас з поширенням ідей просвітительства посилилися увага до економічного становища народу.

Чи доходило все це тоді до Сковороди? Ми не знайдемо в його творах прямих посилань на Вольтера, Дідро, Руссо, Д’Аламбера, Гольбаха. Зустрінемо імена Сократа, Платона, Епікура, Демосфена, Аристотеля, Сілона, Плутарха, Горація, Вергілія, Цицерона, Марка Аврелія, Лукіана, Сенеки, Лукреція, Персія, Теренція, Ньютона, Коперніка, лейбніца, Декарта, але напрямок його думок, коло його зацікавлень виказують пряме знайомство з працями французьких просвітителів, німецьких і англійських сучасних Сковороді мислителів, з творами Ломоносова і його попередників Дмитра Туптала, Феофана Прокоповича, Кирила Старовецького, Мелетія Смотрицького, Іоанна Галятовського, Лазаря Барановича, Стефана Яв орського, Івана Вишенського.

Він повернувся на рідну землю, без жалю розлучився з Європою, стверджуючи, що щастя можна знайти тільки всередині людини, а не в чужих краях.

І знов не столиці, не кар’єра, не високі посади, а скромне місце викладача піїтики в Переяславськім колегіумі. Викладати чуже Сковорода не міг. Кінчилося накопичення знань, настав час віддати ці знання людям. Він пише підручник поетики новим ладом, а не по давньому звичаю “Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной”. На домагання переяславського єпископа Івана Козловича відмовитися від проповідування нового способу віршування, Сковорода відповів: “Інша річ архіпастирська патериця, а інша – чабанська сопілка”. Не маючи наміру поступатися своїми поглядами Сковорода полишає колегіум.

Восени 1751 році Сковорода робить останню спробу закінчити Академію і відновлює навчання в останньому, богословському класі. Але з весни 1753 року його запрошують наставником сина поміщика Степана Томари у селі Ковраї на Переяславщині. Сковорода навчав свого вихованця Василя Томару думати, а не повторювати з чужих вуст або книжок нісенітниці. Виведений з терпіння тупістю свого вихованця, Сковорода якось мав необережність сказати, що вихованець “думає так, як свиняча голова”, за що був негайно вигнаний з Ковраїв. Скориставшись з нагоди, Сковорода побував у Москві, зупинився у Троїцько-Сергіївській Лаврі недалеко від Москви. Намісником у Лаврі був вихованець Київської Академії Килило Мшевецький. Його захопили освіченість і розум Григорія Сковороди, і він просив його залишитись у Лаврі викладачем монастирського училища. Сковороді пропонували місце, гроші, славу, але він затужив за батьківщиною, за її степами і садами. А тим часом Степан Томара став думати, як повернути рідкісного вчителя, і, простеживши, коли Сковорода повертався на Україну, сплячого краде його й привозить у свій маєток. Поміщик вибачився і ледве умовив Сковороду залишитися. Ще понад три роки праці віддав він своєму вихованцю – Василеві Томарі, аж доки тому настав час ідти до офіційної школи.

Період 1753-1758 рр. – окрема сторінка життя Сковороди. Весь вільний час любив він проводити в полях і гаях. На сон залишав не більше чотирьох годин, а с першими променями сонця був на ногах, надівав свій простий одяг, брав сопілку, торбу з книгами, до рук ціпок і йшов, куди хотів. Був суворим вегетаріанцем: їв лише овочі, молоко, сир та й то лише раз на день по заході сонця. Але ніколи не втрачав доброго настрою, веселості і доброзичливості, за що його любили і завжди шукали товариства з ним.

Переяславські роки не минули безслідно, як для сковороди, так і для української літератури, поклавши початок одній з найцікавіших поетичних збірок у давній українській літературі.

“Сад божественних пісень” створювався протягом 1753-1758 рр. “Божественні” пісні не слід розуміти буквально, хоча Сковорода і вказує, що його “Сад” проріс, із зерен священного писання”. Збірка є своєрідним ліричним щоденником, в якому відбилися життєві події, роздуми, ліричний настрій їх автора. Так як і в житті Сковороди Переяславщина відклала свою яскраву сторінку, так і в історії Переяславського краю Сковорода проходить як світоч, геній, мандруючий філософ. Це мабуть дуже самобутній край, в якому сплелись стежинки видатних історичних і літературних подій. Тарас Шевченко народився через 20 років після смерті Григорія сковороди, а свій “Заповіт” він написав саме на Переяславщині. Багато цікавих сторінок Переяславської Ради, а скільки цікавого з підвалин Київської Русі, скіфського періоду, що важко навіть думкою все облетіти.

У Переяславі – Хмельницькому створено унікальний історико-культурний заповідник, фундатором у своїй невтомній подвижницький праці якого є Михайло Михайлович Сікорський. У цьому музеї-заповіднику є і сторінка життя та перебування в переяславському краї такої видатної людини як Григорій Савич Сковорода. Почалося все з підготовки до святкування 250 річниці з дня народження.

Увіковічити пам’ять Сковороди – давня мрія Михайла Івановича. Ще з дитинства запало йому в серце оповіді про дивного старця, а чув він це, коли ще в дитячому будинку частенько з дітьми ходили в Чигирин, то на базар, то на Кам’яну гору. Старець ходив між людей, навчав їх розуму і не мав с того ніякої користі. З великою цікавістю слухали хлопчаки розповіді старих лірників-кобзарів про людину простого походження, що досягла вершин науки, володіла даром передбачення і все життя провела в мандрах, нічого не маючи крім свитки, торби з окрайцем хліба, сопілки та своїх мудрих пісень.

І ось,