геть –
маном України. І якраз у 1751 році Кирило Розумовський
урочисто в їжджає в Глухів.
Ось так співоча справа пов язала між собою російський
трон, українське гетьманство, древнє місто Глухів і його хоро-
ву школу, забезпечивши на найближчі роки багатьом найбільш
5 –
видатним її випускникам досить привабливе майбутнє.
У Глухові Розумовський пробув недовго. Але за цей час він
отримав від імператриці орден Андрія Первозванного, встиг об-
їздити Україну, оглянув військо, міські укріплення. У Глухові у нього
народився син, якого назвали Андрієм.
В цей час імператорський двір переїхав до Москви і цариця
Запросила туди і Розумовського.
У листопаді 1752 року гетьманська родина покинула Глухів.
А Бортнянські продовжували жити в Глухові. Сім я жила в достатку.Степан Васильович користувався особливою прихильні-стю Кирила Розумовського. В його обов язки входило постачання
найкращих продуктів гетьманові, а також всілякого одягу.
У1755 році по протекції Розумовського С. В. Бортнянсько-
му було присвєно військове звання і внесено його в «список козацький»
глухівської сотні.
Дмитрові в той час було 4 роки і ніщо не віщувало майбутніх
Здібностей хлопчика.
Перші пагінці його таланту виявилися коли Дмитрові було 6
років. Завдяки матері, яка мала любов до музики і співала з своїми
подругами українських і козацьких багатоголосних пісень.
Дмитро мав чистий, сильний голос і вловлював мелодії на льо-
ту.
Батько сприймав здібності сина без особливого ентузіазму.
Він мріяв про воєнну кар єру для свого сина.
Але, завдяки старанням матері, через декілька місяців Дмит-
ра привели в співочу школу. Батько до останнього моменту споді-
вався, що хлопця не візьмуть. Але Дмитра прийняли з найвищими
оцінками.
Вчився він легко. Дуже любив співати, а це було головним, бо
не стільки навчання, скільки постійна служба була правилом для глухівських школярів.
- 6 -
Співали багато і регулярно. Навчання нагадувало постійну роботу. Основна методика зводилась до слідуючого твердження: нема кращого способу навчити справі, чим виконувати її постійно.
Ще у 1755 р. Кирило Розумовський заснував у Глухові музичну капелу, куди входили хор і оркестр.
У гетьманському домашньому театрі співали відомі майстри.
Юний Дмитро Бортнянський був примічений зразу. Уже в перших своїх виступах він показав свої неабиякі можливості, а тому часто виставлявся в якості соліста.
Ще у глухівській школі Бортнянський почав займатися на одному з музичних інструментів. Скорше всього на скрипці.
Почесно було знаходитись у стінах співлчої школи. Ще зовсім недавно покинув це гніздо Григорій Сковорода. На той час він проходив навчання в Придворному хорі в Петербурзі.
Перейшов вчитися з Глухова до Київсьлої духовної академії ще один даровитий юнак – Максим Березовський.
Але семилітній Дмитро Бортнянський ще не знав ні Григорія Сковороду, ні Максима Березовського. З першим він не побачиться ні разу, а з другим пройде пліч-о-пліч немало років свого багатотрудного життя у музиці…
Бортнянський мав чудовий чистий і сильний дискант – а такі голоси завжди були рідкістю. Тому і виділився юнак у перші ж місяці навчання серед своїх однолітків.
Кирило Розумовський, немов забувши про своє гетьманство, прижився устолиці і не збирався виїжджати в Україну. Але після нагадування імператриці Єлизавети Петрівни, був змушений готуватися до нового переїзду.
Може бути, що коли б у 1757 р. не приїхав би у Глухів Гетьман, то інакше склалась би доля юного Дмитра Бортнянського.
-7 -
У Глухові гетьман займався всілякими справами у тому числі і музикою. Домашня гетьманська капела співала для Розумовського по святах. В цих концертах приймали участь і хлпчики з глухівської школи. Там і примітив Кирило григорович відмінні голоси деяких співаків. Звернувши увагу на малого Дмитра і взнавши його ім я, гетьман наказав призначити Бортнянського у столичну капелу.
Літом 1758р. вибрані співаки глухівської школи від їжджда-
ли до Петербурга. Серед них був і Дмитро . Батько, як завжди, не дуже радів музичним успіхам свого сина. А мати сказала такі слова:
“Знай, що за гарний голос все людині прощається…”
Більше своїх батьків Дмитро Бортнянський не побачить ніколи…
В той самий час з Києва також везли співаків до Петербургу. В дорозі ці дві групи зустрілися і об єдналися. В київській групі був 13- тилітній хлопчик Максим Березовський.
Так відбулася зустріч двох видатних в майбутньому композиторів.
В Петербурзі новобранців привели до покоїв старого Зимового палацу. Тут рзташувались спеціальні кімнати для співаків. Видали одяг. Нагодували. І через два дні залучили до репетицій.
Почалась робота, серйозна, відповідальна і тяжка. Адже їм належало співати У кращому хорі Росії.
Дмитрові Бортнянському тоді ледь минуло сім років…
У той час на Російському престолі перебувала 48-ирічна Імператриця Єлизавета Петрівна. Вона дуже боялася старості і смерті. По цій причині заборонялося все, що могло нагадати про смерть. Навіть спів придворного хору повинен був звучати урочисто і радісно.
Щоб відволіктися від думок про можливий заколот, Єлизавета майже кожного дня об 11-й годині вечора слухала оперу, о першій ночі вечеряла і засинала під ранок.
І недарма. Велика княгиня Катерина Олексіївна уже не раз була помічена учасницею змов проти імператриці. У 1758 р. був розкри-
- 8 -
тий заколот, в якому Катерина приймала участь.
Але кінчилось усе тим, що Катерина вимолила собі прощення у Єлизавети. Єлизавета хворіла, а разом з нею “хворів”, чекаючи перемін, і двір.
Придворним хором керував Марко Федорович Півторацький, який сам вчився у Глухові, і, звичайно, він сам з благосклонністю відносився до всіх, хто прибув з гетьманської столиці.
Півторацький на власному досвіді знав багатогранне життя музиканта при дворі. Співав і в хорах, за що не раз був відмічений