особливо. Приймав участь і в оперних постановках на початку італійської опери у Росії. А у 1756р. був затверджений на посаді директора Придворного хору.
Півторацький прийняв нове поповнення хору і розмістив їх – частину у Зимовому палаці, а частину у будинку поручика Нащокіна, який капела арендувала для своїх виконавців.
У перші дні прибувшим втовкмачували інструкцію, якою побут співаків був рзписаний в усіх подробицях.
Старші співаки повинні були займатися вихованням молодших. Відповідальність за 6-7-літніх хлопчиків повністю лягала на дорослих солістів капели.
Взаємовплив старших на молодших – найкраща школа. Більшість з них були земляками, деколи навіть родичами. У Дмитра Бортнянського тут, в Петербурзі, служив брат по матері – Іван Толстой.
З перших же днів глухівським школярам прийшлося приймати участь у виступах капели. Не було попереднього навчання. Відразу почалась робота.
Але це не означає, що не передбачалось ніяких занять. Виділялись свої ж, відомі вчителі – Яків Тимченко, Гаврило Головня.
Хорова російська школа на той час досягла великої досконалості. Теоретичні положення про характер і методику вокальної майстерності були давно сформульовані і використовувались на практиці.
- 9 -
Вивчення нових творів відбувалося дуже просто. Весь хор ділився на декілька ансамблів. В кожний з них включалися баси, тенори, альти і дисканти. Потім, після розучування партій, хор об єднувався і зіспівувався.
Навчали у Придворному хорі не тільки співу. Вчили іноземні мови – італійську, французьку. Серед інших занять виділялися “інструментальні студії”. Навчали грати на різних інструментах.
Тих, хто виявляв акторські здібності, Прикріплювали до сухопутного Шляхетського корпусу для навчання театральній справі.
Навчали композиції. Викладачами були іноземці – Генріх Раупах і Йозеф Старцер.
По закінченні кожного року проводився “генеральний екзамен перед директором і полковником М. Ф. Півторацьким” по всіх науках.
Крім того, існувала і нелегка робота. Співаки хору привикли до довгих церковних служб, які ретелбно вистоювала і вислуховувала імператриця Єлизавета. Вона любила слухати юних хористів.
Примітним став випадок, що стався на Пасхальній службі.
Дмитро Бортнянський стояв у ту ніч на правому клиросі. Йому було доручено виконувати окремі сольні партії. Його голос зачаровував імператрицю. Вона відчувала до нього душевну симпатію.
Служба підходила до кінця. У Дмитра була досить тривала пауза і він непомітно для себе задрімав. Коли настав час йому вступати, регент не почув його голосу. Сталася заминка, і всі побачили сплячого семилітнього соліста.
В цей момент імператриця наказала не будити хлопця і віднести його до її покоїв.
Коли Дмитро пробудився, він не повірив своїм очам. Своїм здивуванням і дитячим страхом він заставив сміятися свою покровительку.
- 10 -
Цей випадок, звичайно ж, зіграв свою роль у долі Бортнянського. Але від цього його життя не стало легше, скорше – навпаки.
Хлопчика, що успішно співав сольні партії Придворного хору, направили до вчителів акторської майстерності – в сухопутний Шляхетський корпус.
Що його чекало у найближчому майбутньому, він міг бачити на прикладі свого земляка – Максима Березовського – що нп очах у Дмитра, буквально за рік, став таким відомим, що отримав перші ролі в кращих італійських операх, які ставила придворна трупа Великого князя Петра Федоровича (сина Єлизавети).
Коли Бортнянський з малолітства почав займатися акторською майстерністю у Шляхетському корпусі, опери А. П. Сумарокова вважались найкращою школою виконавства, яку не можна було не пройти.
У 1759р. у Петербурзі відбулась прем єра російської опери Сумарокова на музику Раупаха «Альцеста». Вона була виконана «малыми певчими». Саме в цій опері через деякий час прийдеться дебютувати і Бортнянському.
А поки що імператриця все більше хворіла і на перший план стали виходити смаки і звички Петра Федоровича. Він являв собою великий контраст усім царюючим особам Росії 18-го століття. Він грав і імпровізував майже на всіх музичних інструментах, по правді кажучи, досить фальшиво, чим була дуже незадоволена його дружина – Катерина.
Але саме він наказав побудувати в Оранієнбаумському палаці, у 1755р. Оперний дім. Тут відбулась прем єра опери Арайя «Олександр у Індії»(1759р.). Партію індійського царя Пора виконав Максим Березовський. У 1760р. У другій опері «Впізнана Семираміда» він виконує також одну з головних ролей.
В обох операх Березовський був єдиним російським солістом. Цікаво, що всі чоловічі партії виконували італійські примадонни,
- 11 -
позаяк на кастратів, вимагавших великих гонорарів, у Петра Федоровича грошей поки що не ставало.
Автора «Семіраміди» Петро Федорович назначив керівником усієї своєї музики. Найближчим часом цей молодий композитор займе місце першого придворного капельмейстера.
25 грудня 1761р. Єлизавета Петрівна померла. Імператором став Петро Федорович. Він оголосив траур на цілий рік. Опери припинились. Отже Дмитрові Бортнянському приходилось приймати участь у щотижневих церковних службах, співати всілякі хорові і сольні партії.
Петро ІІІ правив недовго. 22 червня 1762р. він був убитий наближеними нової імператриці Катерини.
Правда, він встиг видати один указ, завдяки якому в найближчому майбутньому щасливо складеться доля Дмитра Борт-
нянського.
По цьому указу, здібних юнаків потрібно було відправляти на навчання у Європу. Зприходом на престол КатериниІІ почалась нова епоха в історії Російської держави і врозвитку культури і мистец-
тва. Музика також не була забута імператрицею і засіяла при дворі з новим блиском.
Бортнянський продовжував займати помітне місце у хорі. Рік від року зростала його майстерність. Досягнувши 12 років, він був уже визнаним солістом. А через рік він дебютував у опері «Альцеста» у головній партії – царя Адмета(1764р.). Адмет співає вопері три арії. Тринадцятирічний Бортнянський виконував їх